Ісус називає нас друзями. Це дуже мило. Однак ми не земляки-дружбани з Богом. Ми радше Його неприятелі.
Розмовляючи з людьми, які розпізнають своє покликання, я щоразу частіше бачу в молодих чоловіках наявність такого вірусу. Нерішучість і страх перед ухваленням серйозного рішення. Вірус виглядає привабливо. Він вбраний у гарні слова: відповідальність, потреба довшого часу, глибокий аналіз ситуації, обов’язковість перевірки інших можливостей… А все це підбите браком відваги дозволити собі втрату. Мільйони нереальних сценаріїв, і кожен починається словами: а що буде, якщо…?
Чому я це пишу, згадуючи слова Ісуса про друзів. Тому що багато хто з хворих цим вірусом вважають Ісуса класним друганом, файним типом. Класний такий Ісус, з яким можна піти на пиво, поплескати Його по плечах і на прощання сказати — за кілька днів передзвоню, домовимося, бувай.
Цей вірус точить багатьох молодих чоловіків, які хотіли б усе. І завжди бути молодими, і завжди могти розважатися, і завжди бути повністю незалежними, жити з цікавою жінкою, але найкраще на відстані, на їхніх умовах.
Вихідним пунктом має бути те, що я — людина, яка зовсім не є приятелем Бога. Я грішник і слабке створіння. А мій гріх, хоч, може, ще невеликий, однак має величезні наслідки у моєму житті. Власне, хоч би у моїй нерішучості. Хоч би у тім, що я, в принципі, охоче борюся, але не зі своєю слабкістю, а з іншою людиною.
Коли вийти від правди про себе, від того, що я не земляк-приятель Господа Бога, що у мені чимало мислення, яке є мисленням Його ворога, — то може розпочатися процес навернення. Тільки такий я можу щось вирішувати. Страх не мине, але мої рішення будуть сперті на Нього, а не на мені самому чи моїх невпорядкованих прагненнях.
Ніхто не має більшої любові, ніж коли хтось віддає своє життя за друзів своїх. Віддати своє життя, втратити його для Нього. Не жити для себе, для реалізацій своїх мрій і планів, а при тому якось бути людиною Христа. Не обманюймо себе, християнство то не клуб для приятелів, які зустрілися, аби класно провести це життя.
Він першим віддав життя за мене. І це ще один гарантійний поліс. Не йдеться про примушення себе до якогось акту волі. Йдеться про щедру відповідь на Його любов до мене.
Вибір — це не вибирання легшої, приємнішої, милішої мені опції. Вибір — це визначення собі такого стилю життя, в якому я життя віддам за друзів. І то не колись, у майбутньому, але сьогодні, в день, коли я це можу вибрати. Сьогодні я можу любити, і сьогодні можу вибрати таку опцію, яка буде відданням життя. Лише тоді я стану приятелем Бога.
У Старому Завіті написано виразно: ось Я кладу перед тобою життя і смерть, благословення і прокляття. Вибирай життя, аби ти жив (Втор 30, 19).
Вловив? Вибір — це бути або не бути. Нема чого дивитися на світ, повний піжонів, які кажуть: та ми з Богом приятелі! — а коли треба віддати життя, то кидають: ну, передзвоню пізніше.
Очистись від вірусу і вибирай. Вибери життя, щоб жити. І жодного «але»!
Гжегож Крамер SJ, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
