Цікава історія трапилась зі мною на Пасху. Святу Месу я відвідала разом з католиком, що роками не показувався у храмі. За щасливим збігом обставин, він все-таки до святині потрапив, вирішив, як то кажуть, вознести хвалу Богові. До того ж, підкреслюю, був Великдень.
Проте не встигли ми вийти за поріг храму, як мій приятель ствердив, що не зазнав ані духовного піднесення, ані зустрічі з тайною, взагалі не відчув нічого, крім розчарування. І це з урахуванням того, що Меса заслуговувала найвищої похвали: чудова музика; цікава проповідь молодого священика, який жартував, що церква ось-ось лусне, як це завжди буває на Пасху; сотні нових облич, густий натовп заповнив зазвичай порожні місця біля вівтаря, в хорах, та вишикувався в проході від задньої частини храму до перших рядів. Священик сказав щось на кшталт: «Я такий щасливий бачити вас усіх у храмі сьогодні. Якщо ви захочете прийти сюди ще раз, майте на увазі — ми збираємось тут щонеділі». Пролунав сміх.
Ніщо з цього не вразило мого приятеля, формального католика. Із вдячності чи ввічливості, не знаю, він дав Церкві ще один шанс, прийшовши на Месу вдруге. Але знову обійшлось без жодних феєрверків чи землетрусу. Він заявив, що експеримент провалився та сказав мені: «Я не знаю, що це вам дає!». Я постійно чую подібне від нудьгуючих та пересичених друзів-католиків та членів моєї родини. Можливо, ви теж зустрічалися з подібними реакціями оточуючих. Мої знайомі висловлюють свою точку зору на тему Церкви та віри загалом в моїй присутності особливо активно, коли дізнаються, що я пишу для католицького сайту. Вони натхненно та детально розповідають про проблеми та недоліки у житті Церкви так, ніби це новина для мене. Іноді відчуваю, що мені кидають виклик. І я його приймаю.
Без сумніву, Церква має достатньо недоліків. Окремі парафії (не моя, звісно) пропонують богослужіння з фальшивим співом та проповідями, настільки нудними та позбавленими натхнення, що навіть Папа Франциск був змушений закликати священиків прокинутися та йти в ногу з часом. Але чи хтось із католиків, які не відчувають зв’язку з Богом та критикують Церкву, усвідомлює, що тієї однієї години в тиждень недостатньо для підтримання та розвитку духовного життя? Як можна відчувати неосяжну привабливість чи прагнення небесних таємниць, ігноруючи при цьому усе, що якимось чином пов’язане з їх осягненням?
Іслам наказує мусульманам молитися п’ять разів на день. П’ять разів на день! Лідери протестантських спільнот наголошують на важливості особистих та інтенсивних відносин з Ісусом Христом. На розвиток цих відносин наші брати-протестанти присвячують час і зусилля, деякі проводять в церкві довгі години щотижня. Цікаво, а скільки часу протягом тижня середньостатистичний католик присвячує своїм відносинам з Богом? Та чому так дратується, коли йому пропонують щось додаткове, крім Святої Меси, для поглиблення зв’язку з Христом. Заклик Господа «шукайте та знайдете» (пор. Мт 7,7 ) означає, принаймні для мене, пошуки із наполегливістю; «просіть, і дасться вам» розумію як заклик до витривалої молитви. Святий Павло навчає, що потрібно молитися «без перерви»(1 Сол 5, 17). Катехизм Католицької Церкви застерігає, що без молитви наша віра помре. Знаю, здається дуже жорстко. Ось, наприклад, св. Франциск Салезьккий значно зменшує вимоги. «Кожен потребує півгодини молитви щодня. Проте бувають винятки: коли ми особливо зайняті, маємо молитись протягом години», — каже святий.
Ну гаразд, година також може здаватися перебором. Тим не менш, виходячи з мого власного досвіду, духовних практик та молитовного життя інших людей — батьків та матерів, юристів, вчителів, продавців та навіть одного міліонера, працюючого неповний день — я знаю, що ті, які присвячують ранковій молитві годину, називають її не інакше як найкращою годиною дня. Хтось практикує традиційні молитви, бере участь у щоденній ранкові Месі або молиться Розарієм. Хтось обирає для себе інші варіанти: читає Святе Письмо та розмовляє з Богом так, як розмовляють з другом чи коханою людиною; хтось займається християнською медитацією або обирає молитву-споглядання. Протягом семи місяців я була членом молитовної групи. Сорок осіб зустрічались регулярно та займалася духовними вправами за святим Ігнатієм. Ми присвячували особистій молитві від 35 до 45 хвилин кожного дня. Іноді нічого «не виходило», не відчувалося Божої присутності. Молитва була сухою та постійно чимось переривалася, та були також просто неповторні моменти. «Ну нічого собі!», – виривалось тоді з моїх уст.
Один дідусь розповів мені, що він практикує ранкову медитацію під час щоденної 45-хвилинної передсвітанкової прогулянки, таким чином «намагаючись абстрагуватися від критичних суджень». Знаю політика, який бореться із залежністю від алкоголю. Протягом дня він постійно намагається повторювати слова з молитви Господньої «нехай буде воля Твоя», що виражають суть його улюбленої «Молитви про душевний спокій» Рейнгольда Нібура. Нещодавно я читала про гравця хокейної команди Boston Bruins, який встановив на своєму телефоні додаток «Щоденно з Біблією» (Daily Bible Devotion), що пропонує ранкові та вечірні роздуми, щоденні новини та біблійний гумор. Євангеліє також пропонує молитви без зайвих слів для надмір зайнятих скептиків: «Я вірю, поможи моєму невірству!», — пише св. Марко (Мк 9, 24).
Я далека від того, щоб повчати мого любого незадоволеного друга з пасхальної Меси чи тих, хто, як і він, полишили Церкву, адже вона залишає їх байдужими. Не маю наміру переконувати також будь-кого іншого, хто скаже, що має досить політики Католицької Церкви. На цій стежині я й сама початківець. Але, якщо він чи хтось інший запитає мене, як віднайти втрачену віру та відновити зв'язок з Богом, я пораджу передусім знайти час вникнути глибше, просто відкрити Євангеліє чи листи св. Павла та посидіти хвилину в тиші. Тоді ще дві, п’ять та більше. Побачите, Господь вас здивує, адже Він і мене здивував.
фінансово.
Щиро дякуємо!
