Храм Святого Йоана із Непомук у Боянах

На храмове свято до цього села, що на  на Буковині,  паломники із Чернівців щороку ходять пішки, а прихожани храму готують гостям найсмачнішу випічку.

Маленька римо-католицька парафія Святого Йоана із Непомук, що у селі Бояни Новоселицького району Чернівецької області – це гарний ошатний храм і велике, засаджене квітами, подвір’я. Це дуже велике село, де мешкає більше п’яти тисяч населення. Але римо-католиків тут дуже мало. Однак якщо випадає храмове свято, люди готуюся до нього так щедро і щиро!

Урочиста Свята Меса, яку очолив отець Антоній із Косова, виставлення Святих Дарів, урочиста процесія навколо храму і важливі слова з науки: «Люди часто хочуть, так би мовити, врізати свого хреста. Але щоби не випадало – хрест треба нести таким, яким його посилає Бог».

Найбажанішими гостями у Боянах завжди є паломники із Чернівців. Парафіяни храму Святого Архангела Михаїла, що у мікрорайоні Садгора вже багато років мають традицію йти до Боян пішки. П’ять годин ходьби – і ви у цьому гарному селі. Місцеве населення в основному розмовляє румунською мовою. Але молодь у селі вже значно краще знає українську – на відміну від їхніх батьків чи бабусь і дідусів, які легше спілкуються російською.

Римо-католицький храм, можна сказати, зустрічає всіх, хто їде у Бояни: він розташовується на початку в’їзду у село. Шпилькатолицької церкви відніється здалеку, як і золотисто-сині куполи православного жіночого монастиря (колишньої греко-католицької церкви) . При вході на подвір’я церкви – великий біл-борд, де трьома мовами — українською, румунською та польською написано, що храм посвячений на честь святого Йоанна з Непомук.

До слова, графікою займається сам настоятель храму: робить різні афіші, листівки про храм у Боянах. На просторій території (майже гектар) – великий парафіяльний будинок, сад, допоміжні приміщення, альтанка і, власне, сам храм. Тут навіть збереглися дитячі гойдалки – з часу, коли у парафіяльному будинку святині розташовувався дитячий садочок.

Отець Мартин Мірась, настоятель храму –  поляк за походженням, але вже 4 роки працює у Боянах: сам вибрав душпастирську працю в Україні. Щонеділі також служить у храмі в селі Зелений Гай, що за 10 кілометрів від Боян; там новий храм, але парафіян – одиниці, ще менще, ніж тут, у Боянах…

З того часу, як людям повернули їхній храм у Боянах, на парафії майже постійно тривають ремонтні роботи. Зробити все швидко немає ні можливостей, ні фінансів: місцева римо-католицька парафія у налічує 30-40 парафіян. Все, що треба, робить по госпродарсту і сам священик, навіть дрова рубає, тому що до парафіяльного будинку опалення не проведено.

І хоч парафія маленька, але сам храм – досить просторий. На кожній лавиці висить вервиця. Щонеділі після Служби люди моляться Коронку до Божого милосердя – за мир в Україні, за жертв війни і за мудрість керівників держави. Священик показує невелику металеву конструкцію, зроблену у вигляді квітки-лілеї. В ній зберігаються мощі блаженної Кароліни Кузкувни (Karolina Kózka Kózkówna). Це дівчина, яка народилася наприкінці ХІХ століття біля Тарнова у Польщі. Під час Першої світової війни вона загинула мученицькою смертю від рук російського солдата. Отець каже: ця блаженна – його землячка, бо він теж з місцевості неподалік Тарнова.

–  Римо-католицький храм у Боянах побудований наприкінці ХІХ століття, — розповідає отець Мартін Мірась. — У 1887 році будівництво було завершене. До Другої світової війни у цьому храмі проводилися Святі Меси, на хорах був орган, біля храму мешкав отець. А за Союзу, як то було всюди, все із храму вивезли і зробили тут колгоспний склад. Відновили будівлю наприкінці 80-х — початку 90-х. Щойно людям повернули храм, вони почали в ньому ремонт, перекрили дах. І в 1994 році храм Святого Йоана з Непомук був наново освячений.

З того, що колись було у храмі, збереглися старі образи Хресної дороги, фігурки святого Йосифа, Матері Божої, Ісуса. Образ нашого покровителя, що біля вівтаря – теж дуже старий, але якого точно року ми не знаємо. Зараз Меси відправляються українською мовою, а раз у місяць – польською. Старші люди польську знають добре, бо всі вони мають польське коріння, але після війни багато людей з Боян виїхало до Польщі. І, звісно, всі у селі добре знають румунську, навіть мої парафіяни.

Отець додає: незважаючи на те, що село – православне, з людьми немає жодних непорозумінь. Мешканці Боян добре ставляться до польського священика.

— Після війни Служб у святині не було, — продовжує о. Мартин. — Час від часу люди збиралися на цвинтарі в каплиці, приїжджав священик із Чернівців. Тепер Служба Божа – щодня.  Правда, часто людей на ній немає…. Я вже звик, що у храмі лише я сам… А коли Меса закінчується, то є чим зайнятися, бо маємо багато ремонтів. Оскільки подвір’я у нас велике, то хочемо облаштувати два спортивні майданчики: для футболу і волейболу. Бо часом до нас приїжджають діти на відпочинок, в тому числі з Польщі. А допомагають нам благодійники з тієї ж Польщі, з інших країн. Але мені дуже подобається в Боянах. І якби була можливість, хотів би залишитися тут довше. Коли навчався у семінарії в місті Тарнув, то у 2007 році був дияконом і мав практику у Боянах. А пізніше постало питання, щоб у селі був священик, як і колись. Адже до мене священик поєднував працю у Боянах та у храмі у мікрорайоні Садгора, що у Чернівцях.

Отець Мартин робить екскурсію парафіяльним будинком: на вигляд він, звісно, великий, але те, що в ньому стільки кімнат, важко повірити. Отож паломникам у літній час тут завжди знайдеться місце. В одному із залів взимку відправляються Святі Літургії, адже у храмі дуже холодно. Чи не головною окрасою цього невеликого залу є образ Святої Родини, вишитої бісером парафіянкою церкви.

У сусідній кімнаті відбуваються катехизи для дітей та духовні розмови для дорослих. Але, на жаль, як зауважує отець, за чотири роки його праці у Боянах, у храмі не було вінчання… Лише хрещення.

Цей парафіяльний будинок побудований у ХХ роках минулого століття. Після війни тут зробили лікарню. А в 1972 році в цьому приміщенні запрацював дитячий садочок.

… Дитячі гойдалки досі радують тут малечу. Храм завжди притягує увагу тих, хто проходить чи приїжджає поруч. А  парафія живе. Живе своїм маленьким життям і особливо радіє, коли її велике подвір’я заповнює так багато людей.