Частина 1
Частина 2

о. Марек Вуйтовіч ТІ
Анрі де Любак ТІ
переклав о. О. Кривобочок ТІ

Чого ми можемо навчитися від де Любака

Приклад «людини Церкви»

За де Любаком, кожний християнин покликаний любити Церкву, покликаний до містичного досвіду Пісні над піснями. Великий теолог каже, що Церкву треба любити, подолавши всяку нехіть, любити її в її багатій традиції та заглиблюватись у її щоденне життя — як зерно заглиблюється в землю. Треба піти до кінця, керуючись логікою Втілення.

Для людини Церкви досвід минулих віків оживає. Людина, вщеплена у Церкву, черпає з духовного багатства святих. Оріген і св. Августин стають нашими сучасниками. Людина Церкви відчуває спорідненість із тими, хто перед нею у Церкві молився до Христа і жив для Нього. Ісус Христос через свою Церкву виливає на своїх учнів пасхальну радість. Назовні вона проявляється як нова гармонія, дає їм чудову силу, і всі, хто це бачать, мають бажання співати нову пісню, яка сповіщає всім людям, що ярмо Ісуса — солодке, а тягар легкий.

Церква, наша Мати, щоденно в Євхаристії дає нам Ісуса Христа: «Завдяки Тобі наша ніч купається у світлі. Через Тебе священик щоранку приступає до вівтаря Бога, який розвеселяє його молодість. Під Твоєю земною постаттю приховується Гордість Лівану. Ти щодня даєш нам Того, який є Дорогою і Правдою. Через Тебе маємо в Ньому надію життя. Спомин про Тебе солодший від меду, і хто Тебе слухає, ніколи не буде засоромлений».

Якщо християнин справді з’єднаний з Христом, то переживає зустріч із живим Богом, любить також і спільноту Церкви, вміє радіти духовним дарам, які уділяє Церква, особливо в Таїнстві Євхаристії.

Досвід віри такої людини Церкви вписується у досвід тих, які раніше Ісуса Христа наслідували, любили і прославляли. Все багатство Христа, виражене у житті мучеників і святих, — згромаджене й надалі життєздатне у Церкві, ним можуть користуватися всі віруючі. Церква це наш святий Дім, більший, ніж всесвіт; у ній усього достатньо.

Справжній учень Ісуса любить Церкву, незважаючи на її морок, гріх, слабкість людей Церкви і духовні лінощі багатьох християн. Тяжкий і сповнений страждань досвід Церкви стає для нього нагодою очищувати віру і брати участь у хресті Христа. Бачачи зло в Церкві, справжня людина Церкви ще більше довіряє Богові, до Нього звертається й відчуває необхідність черпати натхнення зі Святого Письма. Душею Церкви є Дух Христа, а її членами — люди. А люди ніколи не доростають до місії, довіреної їм Богом. Люди Церкви часто не слухаються натхнень Христового Духа.

Необхідність духовного розпізнавання

Анрі де Любак може бути провідником усіх, хто прагне переживати свою християнську віру в контексті кризи європейської культури, позначеної у багатьох своїх проявах духом нігілізму і втрати надії. Християнин за таких обставин повинен повертати людям почуття сенсу життя. Він знає, що Бог діє також і через різноманітні випробування — аби людина духовно зростала. У часи криз і духовного загублення ми повинні слухати справжніх пророків, тих, які спонукують людей до переміни життя через повне самозречення — аби не жити лише тим, що на поверхні. Суспільство, призвичаєне жити в брехні, часто відкидає цих пророків. Анрі де Любак перестерігає перед фальшивими пророками, що служать дзеркалом суспільства, якому прагнуть сподобатися.

У книзі Драма атеїстичного гуманізму автор спонукає всіх учнів Христа давати свідчення живої віри. Вважає, що християнству треба повернути силу, яка є в нас самих: а це означає, що треба її знайти у своїх ідеалах, у своїй автентичності. Необхідно, щоб ми переживали свою віру зріло, плідно, за потреби також і героїчно; отож — у внутрішній правді віри. В ній нема що міняти, коригувати, додавати щось до неї (очевидно, що її завжди можна поглиблювати), допасовувати до поточної моди. Треба знову віднайти християнського духа. І тому треба знову повернутися до самого Євангелія, щоб зачерпнути з нього нові сили. Багато людей повертаються до язичництва тому, що звітріла сіль науки Христа. Треба заново відкрити, що християнство це релігія Любові. Все має бути підпорядковане любові, прагнення домінувати це земна спокуса. Остаточним критерієм духовного розпізнавання залишається Євангеліє.

Місія Церкви

Медитації про Церкву о. де Любака повні духовної радості, закоріненої в Христі. Ісус Христос притягує до себе всіх. Віра в Христа відкриває на всіх людей і робить так, що в нас зростає католицький дух, вселенський, дух конкретного універсалізму, який охоплює всю людину і всю її історію. Церква проминає, як і світ, але триває; і те, що зі світу береться для життя, Церква накопичує в собі.

Анрі де Любак своєю богословською творчістю нагадує, що вся Церква має виконати місію в світі. Вона має бути місіонерською, і тому не повинна боятися світу, бо вщеплена в Ісуса Христа, Спасителя людини. Єдина місія Церкви це уприсутнення людям Ісуса Христа! Церква повинна проголошувати Його всім людям, тому її брами мають бути відчинені для всіх: «Чи не загрожує нам замкнення в якомусь зачарованому колі? Чи ми не відгороджуємося від тих, до кого нас послали? Чи не придушуємо або й фальшуємо в собі самих духа, якого повинні оживляти? Коротко: чи достатньо проголошується Євангеліє?»

Автор Медитацій нагадує, що саме через нас має бути проголошуваний Ісус Христос, саме через наше посередництво Він повинен показуватися світові. Все в Церкві зобов’язане підпорядковуватися Слову. Християнин завжди повинен перебувати в його світлі. У кожному з нас Церква повинна відсуватися на задній план перед своїм Господом, повинна бути пальцем, який вказує на Нього, голосом, який переказує Його Голос. Кожний з нас повинен бути, у свій спосіб і на свою міру, слугою Слова. Анрі де Любак був переконаний, що якби в кожному з нас Церква залишалася вірною своїй місії, то, без сумніву, пробуджувала би, як і її Учитель, більше любові та знаходила би більше послуху. А водночас, як і Він, була би відкинутою та переслідуваною.

Своїми творами Анрі де Любак допомагає нам відкрити дух живої віри, порив пасхальної радості, яка пронизує всю його творчість і про яку він пише, та внутрішній мир, який є плодом духовного розпізнавання. Наша радість від зустрічі з Ісусом Христом не була би повною, якби ми не прагнули ділитися нею з іншими людьми.

«Ані люди, які ніколи не чули Слова, ані ті, хто його відкинув, ані невіруючі, ані політики, ані соціологи, ані самотні містики його не знають. Ані ми, його діти, які промовляємо в його імені. Всюди на світі зустрічаємося з нерозумінням його таїни. Постійно мусимо розпорошувати слова, які затемнюють його образ, і показувати його світло. Але передовсім мусимо постійно коригувати свої погляди на його тему, які нам підсуває “тіло і кров”. Наших зусиль у його дослідженні — замало. Навіть наша вірність, любов і ревність у захисті або ширенні Церкви мають постійно очищуватися. У цій справі найбільшою допомогою буде споглядання Діви Марії».

Автор нагадує, що саме Марія найбільше допомагає нам знаходити Ісуса Христа в Церкві. Вона є справжньою Обручницею Бога, прикладом для Церкви. Коли Марія стояла під Хрестом Ісуса, то в Ній піж цим хрестом стояла вся Церква. Завдяки Їй збереглася віра Церкви. Марія каже нам дивитися на цілісність духовного життя Церкви, показує, чого вона найбільше потребує — бути слухняній Слову: «Навіть наша найбільша невірність ніколи не відділить Церкву від Божої любові, яка є в Ісусі Христі. Своїм свідченням і правами Церква назавжди залишиться Таїнством Ісуса Христа і завжди буде уприсутнювати Його нам у правді. За посередництвом своїх найкращих дітей буде завжди віддзеркалювати Його славу. Коли нам здається, що Церква проявляє втому, то невидиме бродіння готує нову весну і, попри перешкоди, “завжди народжуватимуться святі”».

Актуальність праць де Любака

Кардинал Анрі де Любак учить нас відкривати Бога Ісуса Христа в Церкві у єдності з вірою поколінь, які жили перед нами в нашому паломництві. Як вірний учень св. Ігнатія Лойоли, він мав глибоке духовне співвідчуття з ученням Церкви. У своїх працях показав, що велика теологія, яка черпає свою силу з глибокої медитації Божого Слова та живої Традиції Церкви, може й повинна бути духовною поживою кожного віруючого.

Анрі де Любак усі свої праці написав сам на друкарській машинці (10 тисяч сторінок, 100 тисяч нотаток!). Лише наприкінці життя, коли він став кардиналом, йому допомагав особистий секретар. Із ним працювали молоді єзуїти — оо. Нофельд і Салєз, які опрацьовували бібліографію його праць. Бельгійський єзуїт о. Шантрен видав його останні праці, а від 1999 року працює над повним зібранням творів. Книжки Анрі де Любака перекладені багатьма мовами, італійці вже переклали майже всі його праці.

Ілюстрація: ікона Христос — Дерево життя