Гріб виявився порожнім

Рим, 24 грудня 1950 року. Під час свого Різдвяного радіозвернення, яке завершувало ювілейний 1950 рік, Пій ХІІ повідомив світові про надзвичайне відкриття:

— Знайдено могилу святого Петра!

Розчулений папа описав «гріб, який первісно був дуже скромним, але над яким, внаслідок почитання упродовж наступних століть, було споруджено, шляхом дивовижно послідовних робіт, найбільший християнський храм». Пій ХІІ також оголосив, що незабаром з’явиться наукова публікація, у якій буде представлено це відкриття широкому загалу. Її назва така: «Esplorazion sotto la Confessione di San Pietro in Vaticano eseguite negli anni 1940-1949» («Дослідження, проведені під конфесіо собору Святого Петра у Ватикані в 1940-1949 роках»). Цей документ у двох томах буде – і надовго залишиться – винятковим вичерпним джерелом інформації для всіх археологів та істориків стародавнього світу.

Повідомлення про це відкриття, хай яким незвичним воно було, не могло, однак, приховати глибокого розчарування: могилу святого Петра було, звичайно, знайдено, але вона виявилася порожньою. Справді, було зібрано рештки останків у ніші «Червоної стіни». Їх навіть спершу сфотографували in situ («на місці»), перед тим як у 1945 році склали у спеціальну урну, однак ніщо не дозволяло стверджувати, що вони належали святому Петрові. Автори «Дослідження» були дуже стримані щодо цього питання: не могло бути й мови про якісь узагальнення чи фантазування.

Сам же папа висловився дуже ясно:

«Чи могила Святого Петра справді була знайдена? Відповідь на це питання, звичайно, ствердна. Таким є висновок, яким увінчалася сукупність робіт і досліджень за останні роки. Друге питання, яке випливає з першого, стосується мощей святого Петра. Чи були вони знайдені? Біля гробу було виявлено рештки людських останків. Але неможливо засвідчити, що вони належать Апостолові…»

Через декілька місяців Пій ХІІ доручив своєму особистому лікарю доктору Галеаці-Лізі класифікувати й дослідити кістки, знайдені у ніші «Червоної стіни», та дав завдання відповісти на чотири запитання:

1.            Чи ці кістки належать людині?

2.            Чи всі вони належать одній людині?

3.            Якщо так, то чи можна встановити стать і вік скелета?

4.            Чи серед кісток є фрагменти черепа?

У своїх «Спогадах» Рікардо Ґалеція-Лізі писав, що спочатку він виокремив ті елементи, що не були кістками (монети, черепки, цвяхи, тріски), перш ніж досліджувати самі останки у лабораторії, спеціально приготованій для цього у Ватикані. «Я взявся, – писав він, – за різноманітні рентгенологічні, хімічні, мікроскопічні дослідження, у яких мені допомагали фахівці й технічні працівники. На фото скелета (у справжню величину) дорослої особи середнього зросту було поміщено зв’язані дуже гнучким латунним дротом усі кістки по порядку, попередньо покриті лаком для уникнення їх розкришення чи навіть перетворення на порошок».

Далі Ґалеаці-Лізі розповідає, що скелет був майже повністю збережений, за винятком черепа. А також, що він справді належав людині вище середнього зросту, чоловічої статі і похилого віку. Для нього не існувало жодних сумнівів, що йшлося про апостола Петра. Втім, що цікаво, головний лікар Його Святости наголошує, що Церква повинна ще «досліджувати і роздумувати», що мине ще багато часу, доки вона оприлюднить результати своєї роботи, що сам він зобов’язаний зберігати таємницю і т.д. Насправді жоден науковець ніколи не поручився б за його висновки – настільки категоричні, наскільки ж і непевні. Ані за його загадкову стриманість. Чи ж не справжня таємниця Ґалеаці-Лізі полягала у тому, що він був… офтальмологом, а отже, геть не компетентним у питаннях антропології?

У 1952 році декілька італійських науковців розпочали нову серію розкопок, які базувалися на «Дослідженнях, проведених під конфесіо собору Святого Петра у Ватикані». Це були, зокрема, професори Адріано Пранді та Доменіко Мустілі, а також спеціалісти з епіграфіки, професор Римського університету Марджеріта Ґвардучі. Цей фахівець з грецьких графіті була вражена виявленим написом біля ніші, видовбаній в опорній стіні, що зведена перпендикулярно до «трофею», яку археологи назвали «Стіною g». Напис грецькими літерами висотою 7 міліметрів зроблено у тому місці, де «Червона стіна» і «Стіна g» прилягали одна до одної, і він був дуже подібний на слова PETROS ENI. Ґвардучі переклала це як «Петро є всередині». Всередині, але де? Справді, існувала локула – грубо витесана ніша – внизу, у «Стіні g», у якій містилося щось подібне на скриньку з мармуровими перегородками, але без кришки. Однак, це місце, здавалося,вже давно було порожнє.

Уривок взято з книжки Бернара Лєкомта «Нові таємниці Ватикану»

Видавництво: Свічадо
Автор: Бернар Лєкомт
Рік видання: 2015
Формат: 60х84/16
Палітурка: м’яка
Кількість сторінок: 312
Ціна:79,90

З давніх давен славетна держава-місто Ватикан була оповита легендами, загадками і таємницями. Багато віків кожен намагався стати на крок ближчим до розгадок вічного міста Католицької Церкви. Роками всіх цікавили питання про те, чи автентичними є мощі й могила святого Петра, та чи справді вони знаходяться в резиденції Папи Римського? Чи папа сприяв втечі нацистських злочинців після 1945 року? Чи можна бути католиком і франкмасоном? Про що розмовляли Іван Павло ІІ та Михайло Горбачов?

Саме для того, щоб пролити світло на ці та багато інших запитань, автор Бернар Лєкомт продовжив свою роботу над виданням «Нові таємниці Ватикану», ґрунтуючись винятково на достовірних фактах, на основі яких читач самостійно зможе сформулювати свою думку.

Де придбати:

1. Скориставшись послугою «Книга-поштою»: а/с 808,м. Львів, 79008;
2. За допомогою електронної пошти: bookshop@svichado.com;
3. На сайті «Свічадо».
4. За телефоном (032)235-73-16;
5. У крамницях «Свічадо»: м. Львів, вул. Лисенка, 2; м. Київ, вул. Покровська, 6, ст.м. «Контрактова площа». Запитуйте також у парафіяльних крамницях.