Папа: волію сім’ю зі змученим обличчям, ніж задоволену необтяженістю

Приземлившись у Тустла-Ґутьєрес, Франциск папамобілем подався на тамтешній стадіон, заповнений вірними, які на нього чекали. Щойно він увійшов на місце очолення молитви, як до нього раптом підбігли двоє дітей, даруючи йому іграшки й листа.

Гостя привітав місцевий ординарій, архиєпископ Фабіо Мартінес Кастійо, та представники сімей. Папа під час цієї зустрічі вислухав чотири свідчення. Перше представив неповносправний 14‑річний Мануель. Він розповів про свою хворобу, яка проявилася, коли йому було п’ять років, про свою віру та євангелізацію, якій він віддається, послуговуючись своїм інвалідним візком. Він попросив Папу про молитву за молодих людей, які часто позбавлені надії та зазнають наслідків насильства.

Друге свідчення склала родина з дієцезії Тапачула, що прибула за зустріч у складі кількох своїх поколінь. Дідусі й бабусі цього подружжя прожили разом уже по 50 років, навчаючи дітей та онуків віри й любові. Вони говорили про велику цінність життя Таїнствами. Попросили Франциска про молитву за свою країну, яка страждає від бідності й безробіття, де зарплати часто занизькі, а ціни навіть на найпотрібніші харчі та речі — зависокі.

Третім голосом було слово Люсії та Гумберта, які зійшлися разом і заснували свою сім’ю, хоча для цієї жінки, розлученої матері трьох дітей, то вже другий подружній зв’язок. Як несакраментальна пара, вони живуть разом уже 16 років, мають 11‑річного сина. Вони розповідали про своє життя, про групу підтримки, до якої ходять, і відчуття любові Бога попри те, що не можуть приступати до Причастя. Також вони згадали свою харитативну праці та залученість у життя помісної Церкви. Дякували Богові, що дозволяє їм служити іншим, які потребують їхньої допомоги.

Останнє свідчення склала 52‑річна Беатріс, медсестра, яка самотньо виховує доньку. Вона говорила про своє дитинство, позначене вбогістю, а також про те, що не піддалася намовам зробити аборт. Згадувала про труд виховання та про катехезу, яка допомогла їй пізнавати Слово Боже і життя Таїнствами. Попросила Папу про молитву зміцнення для тисяч жінок, які стоять перед дилемою аборту.

У своєму слові, скерованому до сімей, Франциск подякував насамперед за те, що міг ступити на землю Чіапас. Звертаючись до тих, хто склав свої свідчення, він подякував їм, що відчинили перед присутніми «двері своїх домівок і свого життя». Потім він поговорив про те, що вислухав.

Посилаючись на слова Мануеля, найперше Папа подякував його батькам, які прийшли на стадіон і допомогли зачитати підготовлений текст. Він заохочував усіх запам’ятати цей образ — батьків, що стали навколішки біля своєї хворої дитини, аби їй допомагати. Потім він згадав вислів, якого той ужив: «мати відвагу».

«Мені сподобався цей вираз, який ти використав: мати відвагу. Мати відвагу як життєву позицію, яку ти зайняв після розмови з батьками. Ти почав додавати відваги життю, додавати відваги своїй сім’ї, додавати відваги друзям і додав відваги також нам усім, тут присутнім. Дякую! Думаю, саме це прагне чинити Святий Дух посеред нас: додати нам трохи відваги, мотивувати нас, аби надалі створювати сім’ї, мріяти, творити життя, яке матиме присмак хатнього вогнища і родини. Чи маєте цю відвагу?» — запитав Франциск.

Гучне «Так» було виразною відповіддю на папське запитання. Франциск продовжував, що в багатьох моментах і під різними видами Бог Отець додає нам відваги у житті. Отож ми можемо запитати: чому? Папа вважає, що Бог не може чинити інакше, бо ж Його ім’я — любов, безкорисливий дар, жертовність, милосердя. Він може перемінювати наші дуже часто «розбавлені водою» погляди, дії та почуття у весільне вино. Він спроможний зцілювати наші серця і невпинно запрошувати нас розпочинати заново. Потім Франциск знову повернувся до свідчення Мануеля.

«Ти попросив мене молитися за багатьох молодих, знеохочених, які переживають важкі часи. Ви про це знаєте? Ні? Багато молодих людей позбавлені запалу, вони безсилі, апатичні. І — як ти це добре виразив, Мануелю, — часто ця позиція зроджується з того, що вони почуваються самотніми, бо не мають із ким порозмовляти. Подумайте про ваших батьків, подумайте про ваших матерів: чи вони розмовляють зі своїми синами й доньками? А чи вони завжди заклопотані, замучені? Чи вони щось роблять разом зі своїми дітьми? Це нагадує мені свідчення, яке дала Беатріс. Ти сказала: “Боротьба завжди була тяжка, через невпевненість і самотність”. Ти так часто почувалася заплямованою, осудженою, “тією”. Подумаймо про всіх людей, усіх тих жінок, які проходять через те, через що пройшла Беатріс. Несталість, бідність, частий брак мінімуму необхідних засобів можуть збудити в нас розпач, можуть зробити так, що переживаємо сильний неспокій, оскільки не знаємо, що робити, аби йти вперед, а тим більше якщо маємо на утриманні дітей. Брак безпеки загрожує не тільки шлункові (а це вже багато означає), але також може загрожувати душі, може нас пригнічувати, позбавляти сил або спокушувати шляхами чи альтернативами показних розв’язань, які, однак, у кінцевому підсумку нічого не розв’язують! А ти вистояла, Беатріс, дякую тобі! Існує такий вид браку безпеки, який може бути страшенно небезпечний, може вкластися в душу, хоч ми цього й не усвідомлюємо: брак безпеки, який зроджується з самотності та ізоляції. Ізоляція це завжди поганий порадник», — сказав Папа.

Далі Франциск порушив питання «загублення в самотності», про яке говорили і Мануель, і Беатріс.

«Ця невпевненість та ізоляція, яка чинить нас піддатливими на різні нібито-розв’язання, про що згадувала Беатріс, — їх треба долати на різних щаблях. Одним із них є законодавство, яке має захищати й забезпечувати мінімум засобів, необхідних для того, аби кожне господарство і кожна людина могли розвиватися через навчання та гідну працю. Друге — те, що слушно підкреслили у своїх свідченнях Гумберт із жінкою, коли говорили, як шукали способу переказувати Божу любов, пізнану на собі, щоб допомагати іншим. Закон і особиста залученість — це хороший двочлен, аби розірвати спіраль нерішучості. І ви до цього візьміться, ми про це моліться, ви — з Ісусом, ви інтегровані у життя Церкви. Ви використали гарне визначення: “приступаємо до Причастя разом із блатом слабким, хворим, потребуючим, ув’язненим”. Дякую за це! Дякую!» — сказав Франциск.

Далі Папа зауважив, що ми нині бачимо і переживаємо на різних фронтах, як сильно сім’я ослаблена та поставлена під сумнів. Часто вона сприймається за «зразок, що віджив своє» і для якого, під виглядом актуальності, вже немає місця у наших суспільствах. Ці суспільства опановувані ідеологіями, що нищать суть сім’ї, яка ж, однак, становить підставу здорового суспільства.

«Не підлягає сумнівам, що життя у сім’ї не завжди просте, часто болюче і мучить, але — як я не раз говорив стосовно Церкви, і думаю, що це можна застосувати також до сім’ї, — я волію сім’ю зранену, яка старається щодня єднатися любов’ю, аніж сім’ю та суспільство хворі через замкненість або схильність до легкого життя зі страху перед любов’ю. Я волію сім’ю, яка постійно силкується розпочати заново, ніж сім’ю та суспільство нарцисистичні, що мають пунктика у комфорті й вигодах. Скільки у тебе дітей? Ми їх не маємо, ну бо хочемо їздити у відпустки, займатися туризмом, купити собі дачу. Зручність і комфорт. І дітей уже полишають. А коли зрештою хочуть їх мати, то виявляється, що час уже минув. Скільки ж це завдало шкоди, чи не так? Тому я волію сім’ю з обличчям, змученим від служіння в родині, аніж обличчя підмальовані, які й поняття не мають про сердечну опіку та співчуття», — сказав Франциск.

До вигляду обличчя, а конкретно до зморшок на ньому Папа повернувся в наступній думці, послуговуючись гарним прикладом.

«Стосовно зморшок, аби трохи змінити тему: пам’ятаю свідчення великої актриси латиноамериканського кіно. Коли їй уже було майже 60 і в неї почали з’являтися неуникні зморшки на обличчі, їй радили це “виправити”. Маленька операція, аби могти далі добре працювати. Її відповідь була дуже виразна: “Ці зморшки коштували мені багато праці, багатьох зусиль, чимало болю і цілого життя. Навіть не думайте їх торкатися, вони — сліди моєї історії”. Вона й надалі залишалася великою актрисою. Отож і в подружжі так само. Подружнє життя має оновлюватися кожного дня. І, як я сказав раніше, я волію сім’ї у зморшках, із ранами, шрамами, але які тримаються надалі, бо ті рани, ті шрами — то плід їхньої вірності своїй любові, яка не завжди була для них легкою. Любов не буває легкою! Вона нелегка, ні! Але вона — найпрекрасніше, що чоловік і жінка можуть подарувати одне одному: справжня любов на довгі роки», — сказав Франциск.

На завершення зустрічі з сім’ями Папа запросив присутні на стадіоні подружжя відновити свої шлюбні присяги, а наречених — молитися про благодать вірних і сповнених любові сімей.

Після відновлення подружніх обітниць відбулася Молитва вірних. Змовивши «Отче наш», Франциск уділив благословення, і серед гучних співів та вигуків від’їхав до аеропорту, звідки вирушив до столиці.

Традиційно, вулиці, якими їхав Папа, були заповнені людом. І, як у попередні дні, діставшись нунціатури, він спершу поговорив із людьми, помолився з ними та вділив їм благословення.

За матеріалами: Radio Watykańskie
Фото: Antonio Spadaro SJ