У подружжі не йдеться про стосунки тільки двох людей. Ідеться в ньому про щось більше, про третій чинник, незалежний від почуттів, що єднають людей у довільний момент спільного життя, — інтимність.
Чимало хто буде здивований християнським підходом до питання статевих стосунків. У світі поширений стереотипний погляд, що християни, по суті, негативно ставляться до інтимного єднання. Якщо це правда, то це заслуговує на співчуття, оскільки Біблія не трактує статевого співжиття як зла, і навіть містить цілу книгу, що оспівує зближення й інтимність. Однак попри все панує переконання, що Церква часто ставиться до сексуальних переступів як до чогось гіршого, ніж пиха чи навіть віровідступництво.
Редактор рубрики особистих порад для читачів щоденного видання «The Sun» Дейрдре Сандерс каже, що справи молоді й сексу склалися інакше, ніж очікувано. Справа, може, в тому, що образ сексу, який нам продає культура, — фальшований, а сам секс не приносить сповненості. Ще донедавна статеві стосунки повсюдно вважалися приватним черпанням щастя з любові двох людей після того, як вони взаємно, у присутності рідні та друзів, складають цілком чітку і зобов’язувальну присягу. Публічно заявляючи, що зв’язок єднає тільки їх двох, молодята так само дають до розуміння, що цей зв’язок також буде тривалим і відкритим на життя. Такі зв’язки не були приховувані від очей загалу, не були ламкими, короткочасними, як і не були зв’язками, в яких вагітність розглядалася як клопітливий побічний наслідок, а батьківство можна було ставити під питання.
«Подружжя — це прекрасний винахід, хоча те ж саме можна сказати про набір велосипедних ключів» (Біллі Коннолі).
Статева близькість цементувала цю угоду, але й час на цю близькість наставав допіру після публічного проголошення, а не раніше. Вона була печаттю для зв’язку, ознакою, що він досяг достатньо зрілого рівня. І багато пар чекали з початком інтимного співжиття, аби мати певність, що вони готови узяти на себе такі зобов’язання словом та дією. В цьому контексті статева близькість являється як акт незмірно важливий, але разом із тим поставлений у певні обмеження. Коли можна кохатися повністю вільно, як нині, то з’являється ризик, що секс, у який виродилася статева близькість, буде нищити зв’язок, а не будувати його.
У подружжі не йдеться виключно про стосунки двох людей. У ньому йдеться про щось більше. Про третій чинник, незалежний від почуттів, які єднають людей у довільний момент спільного життя. Письменниця й поетеса Джудіт Вайорст колись сказала: «Якщо ваше почуття лусне, подружжя існує для того, щоб ви залишилися разом так довго, аж доки знову одне одного покохаєте».
«Аби подружжя могло розквітати, в ньому необхідна інтимність. Треба мати велику відвагу, щоби сказати чоловікові чи дружині: отака чи отакий я, власне, є. Мене це не сповнює гордості, мене це більше знічує, але це, власне, я» (Білл Гайбельс).
Коли двоє людей беруть шлюб, зроджується зв’язок також поміж їхніми родинами. У нашому індивідуалізованому суспільстві ми не раз ставимося до міжлюдських зв’язків як до справи приватної та особистої, але у багатьох інших суспільствах чимало радісних обрядів стосуються поєднання двох родин. Через зобов’язання бути тривалим подружжя дає їм нагоду зблизитися, навіть якщо вони мусять залишити молодій парі простір для творення власної сім’ї.
«По 20 роках подружжя до мене починає нарешті доходити зовнішній рівень цієї справи (чого прагнуть жінки). І я думаю, що відповідь лежить десь посередині між розмовою та шоколадом» (Мел Гібсон).
Уривок із книжки «Бог, секс, космос і всі інші справи» Роя МакКлофрі
За матеріалами: Deon.pl