Виповнюється три роки з обрання кардинала Хорхе Берґольйо Наступником святого Петра.
Третій рік понтифікату Папи Франциска, який розпочався оголошенням про проведення Святого Року Милосердя під час покаянного богослуження в базиліці Святого Петра 13 березня 2015 р., був насичений різними подіями, важливими для життя Церкви. Про його підсумки своїми думками поділився о. Федеріко Ломбарді, ТІ, Директор Ватиканського прес-центру.
«У мене складається враження, – зазначив речник Апостольської Столиці, – що зростає авторитет Папи, як вчителя людства та Церкви в глобальній перспективі. Тому що протягом цього року Папа відвідав практично всі континенти. Він висловлюється у глобальній перспективі та авторитетно трактує питання людства й Церкви сьогодення. Він говорить про теми миру та війни, які торкаються дійсно всіх, висловлюється щодо великих питань сучасного суспільства в контексті глобалізації, такі як “культура відходів”, справедливість, загальна участь. В енцикліці “Laudato si’”, зокрема, йому вдалося запропонувати комплексне бачення невідкладних та ключових питань сучасного й завтрашнього людства. Все це мені здається тим аспектом, задля якого людство дивиться на Папу Франциска, як на особу, що допомагає знаходити орієнтири, знайти необхідні посилання в ситуації, яка з різних точок зору позначена великою непевністю. Отож, він є вірогідним лідером, вірогідним вчителем, який звершуючи своє служіння, яке хоч і має особливий релігійний та моральний характер, то, однак, дійсно допомагає. До нього прислухаються могутні цієї землі. А могутні, як і бідні, однаково важливі, коли розглядаємо шлях людства у завтрашній день».
Серцем цього третього року понтифікату чи навіть всього Петрового служіння, звершуваного Папою Франциском, – як зазначив журналіст, – є, без сумніву, милосердя. Якими, на Вашу думку, є найхарактерніші риси, які Папа намагається надати цьому Ювілеєві?.
«Я думаю, – відповів о. Ломбарді, – що саме ця тема звіщення Божої любові під отим особливим словом “милосердя”, звіщення присутності і близькості Божої любові є характерною ознакою послання та служіння людству Папи Франциска. І це – від самого ж початку його понтифікату. Й він знайшов, скажімо, нову та оригінальну форму Ювілею. Це не централізований Ювілей. Рим у ньому присутній, як природне серце Церкви, але Боже милосердя можна зустріти, переходячи через Святі Двері, що знаходяться в усіх куточках світу. Згадування про діла милосердя для тіла й для душі, у свою чергу, надає великої конкретності цій уважності до бідних, до периферій, до людей, викинутих немов відходи, які стали об’єктом маргіналізації. Папа їм завжди присвячував свою увагу, тому що вони перебувають у центрі уваги Христа та Євангелія. Отож, я би сказав, що з цим Ювілеєм ми перебуваємо саме в духовному серці цього понтифікату, який є понтифікатом втіленою духовності, яка відразу виражається у ділах милосердя».
Коли поглянемо на різні події цього третього року понтифікату, то побачимо, що чимало людей були вражені словами Папи Франциска, сказаними під час молитви “Ангел Господній” 8 листопада, коли він стверджував, що так званий “Vatileaks 2” не відволікає його від праці над реформою, яка впевнено прямує вперед. Чому для Папи так важливою є ця реформа?», – запитував журналіст, на що Директор Ватиканського прес-центру відповів:
«Реформа – це постійне завдання Церкви, адже “Ecclesia semper reformanda”, а це тому, що ніхто не може вважати, що він досконало й постійно вірний Господньому Євангелію та його глибоким і зобов’язуючим вимогам. Папа, який, зокрема, прийшов з “кінця світу”, тобто, з відмінного контексту, а тому має особливу здатність побачити і збагнути очікування оновлення Церкви та її керівних структур з огляду на її вселенську місію, виходячи назустріч вимогам Церкви в різних частинах світу. Це завдання, про яке Папа знає, що воно було доручене йому кардиналами, які його обрали: під час засідань перед Конклавом вони про це говорили й Папа про це знає. Але він це здійснює у дуже характерній духовній перспективі, важливій для того, аби добре зрозуміти те, що він робить: тобто, в атмосфері постійного намагання бути слухняним Святому Духові, Який провадить його, крок-за-кроком, через вирішення проблем, в дусі слухняності Євангелію, з довір’ям, надією та великою свободою. Характерними проявами цього наставлення є синоди, і те, що під час синодів обговорювано таку центральну тему, як сім’я, означає саме це прагнення з довір’ям та сміливістю входити у суть великих душпастирських запитань, які стосуються ключових моментів християнського життя, втіленого у щоденності, дозволяючи проблемам, викликаним сьогоденням, ставити свої запитання, та шукаючи відповіді під проводом сьогодення».
Цього року, – зауважив кореспондент, – не зважаючи на велику популярність, не бракувало й критики на адресу Папи, також, сказати по-правді, й у католицьких середовищах. Як це пояснити?.
Речник Апостольської Столиці відповів: «Я це з легкістю пояснюю тим, що ступати на незвідані терени, шукати відповіді на запитання, що їх з великою невідкладністю ставить світ, який змінюється, є чимось таким, що природно викликає стурбованість, страх, непевність. Шлях проходить через сфери, які під різним оглядом перебувають в темряві. Тому, сміливо прямувати вперед, опираючись на віру й надію, на переконаність у тому, що Святий Дух допомагає Церкві здійснювати Божу волю в нових часах, не є надто легко. І в цьому Папа Франциск, без сумнівом, є вчителем, який нас провадить, відважно й з реалізмом. Він сам неодноразово повторює, що спонукаючи Церкву вирушити в дорогу, йому з усією певністю невідомо, яким буде результат, яким у всій повноті є задум, що має бути досягнутим. Ні, він знає, що слід вирушити в дорогу, не завжди точно знаючи куди. В таких умовах перебував Авраам: умовах мандрівки з непохитною вірою».
Останнім запитанням журналіста було виокремити якийсь характерний і зворушливий жест третього року цього понтифікату, на що о. Ломбарді відповів: «Їх настільки багато, цей понтифікат настільки багатий конкретними жестами, особливими картинами, що я нездатний виокремити якийсь один… Але, якщо слід щось окремо зазначити, існує одна категорія жестів й образів, які мене зворушують і які я вважаю дуже характерними: ними є уважність до хворих, обійми зі стражденними. Той факт, що Папа вміє настільки конкретно, настільки вільно, також і з допомогою фізичних жестів, виявити свою близькість, є знаком, через який проглядається Божа близькість. Це жести, які дійсно промовляють до всього людства й глибоко нас зворушують. І за це ми йому дуже вдячні».
фінансово.
Щиро дякуємо!
