Допровадь своє багатство

«Як велика річка розливається тисячами каналів по плодючій землі, так тисячами шляхів допровадь своє багатство до домівок бідних», – закликав св.Василій Великий. Слова ці ніколи не втрачали актуальності, але нині стосуються вже не тільки багатих і не лише грошей. Благодійність увійшла у плоть і кров християнського життя.

Нині (було б бажання!) вже не проблема знайти “точку”, до якої варто докласти зусиль, та гурт однодумців. «Річищ», якими поширюються добро і взаємодопомога, сьогодні безліч: релігійні благодійні організації, орденські місії, приватні ініціативи. Варто озирнутися на кілька десятків років назад, коли соціальна сфера перебувала цілковито в руках держави, аби усвідомити, які глибокі зміни відбулися за цей час у нашому житті і нашій свідомості.

«Любов і милосердя»

А інакше кажучи, «Карітас-Спес» – цю назву, певно, знає кожен католик України. Сьогодні ця релігійна місія, заснована 1995 р. Конференцією Єпископату РКЦ в Україні, має понад три десятки центрів у 12 областях України. Головним напрямком діяльності «Карітас», як розповів «КВ» Генеральний секретар організації о.Віктор Симон, є опіка над дітьми. У літніх таборах “Карітасу” щороку відпочивають понад 3 тисячі дітлахів, є денні центри (так звані «світлиці»), дитячі будинки сімейного типу, дитсадки та реабілітаційні центри для дітей-інвалідів. Крім того, «Карітас» – це допомога літнім людям, медичні кабінети, центри, де працюють з наркозалежною молоддю та людьми з ВІЛ/СНІД. Є їдальні, пекарні, програма підтримки малого бізнесу; регулярно відбувається збір і розподіл гуманітарної допомоги. Зайве казати – для всього цього потрібні неабиякі гроші. Хто допомагає Місії у її діяльності? Отець Віктор каже: «Концепція «Карітасу» й наших партнерів-благодійників з-за кордону така: працювати не на людину, а з людиною. Скажімо, у нас є гарний великий проект – надомна опіка над людьми похилого віку. Проект фінансують німці, а однією з вимог є те, що з часом держава має долучитися до нього і покривати значну частину витрат. Аналогічний проект у Німеччині «Карітас» фінансує на 7-8 %, а решта – за рахунок держави та інших жертводавців. Діяльність недержавних благодійних організацій можна вважати успішною, якщо вони мають вплив на державну соціальну політику: держава бачить, що це приносить реальну користь людям, і починає брати участь у фінансуванні проектів. В Україні такого поки що немає й близько…»

«Доброчинність єднає християн»

Лист із такою назвою надійшов до редакції з міста Корець, від Владислави Дудар, парафіянки костелу св.Антонія. Якби ж то у нас була змога надрукувати той лист повністю! Пані Владислава розповідає, як змінилося життя – її власне та її сусідів, – коли 1989 р. корецький костел св.Антонія було повернено релігійній громаді. Відбудова святині стала початком об’єднання місцевих католиків і православних: на побудові разом з пані Владиславою працював її чоловік, православний. Чимало православних сусідів робили пожертви на благу справу. Коли в одного з місцевих католиків, інваліда дитинства, згоріла хата, збір коштів на її відбудову ініціювала православна жінка, яка на зиму поселила погорільця у себе. А ось ще одна історія, про яку пише п.Дудар: «Одна з парафіянок костелу, сама перебуваючи у лікарні, відгукнулася на прохання про допомогу для 11-річного православного хлопчика, який хворів на ДЦП і потребував операції. Через району газету, де було надруковано її звернення, до акції прилучилися вірні з кількох православних парафій, колективи місцевих лікарень та шкіл. І з Божою допомогою хлопця успішно прооперували. На святі села він, стоячи на власних ногах (а раніше повзав, спираючись на руки), подарував односельцям написану ним пісню про Матір Божу».

І так далі – вісім сторінок, на яких чимало подібних історій і де поіменно, з любов’ю і вдячністю за кожну доброчинну дію, згадано навіть тих, хто пожертвував 5 гривень на ремонт костелу! Ми не можемо навести тут всі ці імена, але головне – вони вже знані на Небі…

Кінцева мета суспільства

«Справедливе суспільство можливе лише тоді, коли воно будується на повазі до трансцендентної гідності людської особи. Людина – кінцева мета суспільства, і воно мусить підпорядковуватись їй», – наголошує Компендіум соціального вчення Церкви.
Готовність до благодійництва, відкритість до потреб інших людей якнайкраще висвітлює нашу громадську зрілість. Жертвувати свої кошти, зусилля, час, спрямовувати свою турботу на тих, хто вже й не сподівається на краще – це означає не лише виконувати Божу заповідь любові. Благодійництво є тією точкою, де наше християнство перетинається з нашою громадянською позицією. І якщо, перетнувшись, вони вже не розійдуться, у нас буде шанс зробити кращим життя не лише окремих людей, а й всієї країни.