Отче, питання стосовно інформаційної сфери. Як відомо, майже місяць тому було закрито два чи не найбільші інтернет-ресурси українського сегменту інтернету: fs.to та ex.ua, які мали імідж «піратських». Тим не менш, чимало молоді користувалися цими сайтами — для збереження, обміну, пошуку та стягування різних файлів.
Припинення роботи відбулось на законних підставах. Та все ж, здійнялася хвиля обурень від користувачів.
Хочемо дізнатися пораду від духівника: як правильно діяти християнинові в цій ситуації зокрема та в інформаційній сфері загалом?
Відповідає о. Ростислав Пендюк, голова Комісії у справа молоді УГКЦ, служитель храму Преображення Господа Христа у Львові.
— Це дуже складне питання, тому що тут є кілька складових, існування яких неможливо відкидати. Я хотів би звернути увагу на складові нашої загальної культури. Ми часто посилаємося на спадок Радянського Союзу. В тому, що в СРСР менталітет був такий: усе, що криво лежить, — треба брати. Це було таке культурне тло, в якому жили люди, батьки сучасної молоді. І очікувати, що воно якось в одну мить викоріниться — марно.
Друга об’єктивна річ — це матеріальний стан багатьох молодих людей. Адже він не завжди достатній для того, щоб можна було в повному обсязі користуватися всім, чим хочеться: слухати музику, дивитися фільми тощо.
Водночас є інша сторона медалі: перша річ — це просто закон. І ми, хоч би як нам було важко, хоч би яка була та спадщина — мусимо вчитися правової культури. Одна з фундаментальних складових успіху розвинених країн — це, власне, правова культура. Коли я кажу «правова культура», то маю на увазі пошану до особистого простору. І також власності іншої особи.
А коли ми говоримо, припустимо, про музику чи про фільми, то мусимо пам’ятати, що це також є особиста власність іншої особи чи осіб. Це так як, наприклад, мій телефон. Я цей телефон придбав — він мені належить. І якщо хтось хоче ним користуватися то є два способи: або в мене попросити, або запропонувати мені його продати. Якщо я захочу — я його позичу або ж продам. Натомість просто прийти і взяти, бо він лежить і мене поруч немає, — це неналежний спосіб. Це не є спосіб людський, це не є спосіб законний. І, що для нас важливо, — це не є спосіб християнський. Тому що культура пошани до іншої особи, пошана до власності іншої особи — це культура, яка насамперед виросла на християнському ґрунті. Це культура, яка народилася в цій європейській цивілізації. Яка, власне, була християнською.
Що стосується двох вищезгаданих ресурсів. Правду кажучи, я не дуже добре знаю всі правові колізії та підстави, тому що не вивчав цього питання досконало. Але мені би хотілося, щоб ми всі разом вчилися користуватися легальними речами. Варто навчитися платити. Інколи це не так дорого коштує. Насправді ці базові речі зовсім не катастрофічно дорогі, як нам може здаватися на перший погляд.
За матеріалами: ДивенСвіт