Тема міграції залишається надзвичайно актуальною та болючою для українського суспільства. Із проханням дати пастирську та батьківську настанову усім, хто сьогодні замислюється над виїздом за кордон, сайт CREDO звернувся до владики Радослава Змітровича, єпископа‑помічника Кам’янець‑Подільської дієцезії, голови Комісії у справах сім’ї при Конференції єпископів РКЦ в Україні.
— Чимало батьків та матерів нині вирішують залишити Україну та виїхати на заробітки, приміром, до сусідньої Польщі. Отче єпископе, чому все ж варто робити вибір на користь родини?
— Становище в Україні дуже складне — це правда. Однак люди з голоду не помирають. Хоча усім дуже важко, та ми живемо набагато краще, аніж мешканці багатьох країн Африки чи Азії. Як ішлося пастирському листі єпископів РКЦ України до родин з нагоди свята Святого Сімейства: Ісуса, Марії і Йосифа, людей особливо зачіпає та забирає надію відсутність перспектив і корупція. Але подружжя й родина функціонує нормально, діти виховуються нормально, коли тато і мама — разом. Це основа усього. Нема праці такої, якої б хотілося, — це факт; чоловіки їдуть шукати праці, щоби прогодувати сім’ю, їдуть заради дітей. Однак мені особисто важко уявити, що Божою волею є те, аби батько залишав дружину й дітей та виїжджав до іншої країни; чи щоб мати залишала своїх дітей. Не можу уявити, щоб волею Божою було, аби діти не мали батька! Не хочу нікого засуджувати, однак не можу уявити, щоби волею Божою було те, аби сім’я жила нарізно.
Я працював із польськими емігрантами у Канаді та Брюсселі. Там я не зустрів жодного подружжя, якому б розлука пішла на користь. Зустрів одне подружжя, яке, мабуть, не було міцно зранене такою ситуацією: чоловік молився щодня о тій самій годині у Канаді, що його дружина [молилася] у Польщі. Навіть якщо подружжю вдається зберегти вірність (це не просто, але якщо їм вдасться), то потім, після розлуки, їм буде важко зрозуміти одне одного.
" Не можу уявити, щоб волею Божою було, аби діти не мали батька! Не хочу нікого засуджувати, однак не можу також уявити, щоб волею Божою було те, щоби сім’я жила нарізно.
Часто до поїздки за кордон людей спонукає те, що сусід чи сусідка уже поїхали, у когось є щось краще, ніж у мене. Зрозуміло, що там можна заробити у два‑три чи п’ять разів більше, ніж в Україні. Це величезна спокуса. Люди працюють тут, аби якось вижити; працюючи за кодоном, можна заробити, приміром, на якусь більшу покупку. Велика відповідальність тут лежить на керівництві держави. Дуже сумно, що вони не дають людям надії жити тут, на цій землі. Мене часто питають за кордоном, як живеться людям в Україні. Я завжди відповідаю, що мені живеться не так погано, але людям насправді важко. Адже не важко бути чесними у Церкві, тут не вимагають хабарів. А людям у світі непросто відстояти свої моральні принципи. Люди хочуть жити тут, але втрачають надію: здається, вкотре знову нічого кращого не створюється, і це великий біль. Напевно слід молитися за усіх можновладців, але також говорити їм про це, адже це може погано закінчитися для країни — люди не витримають знущання з надії.
Отож, якщо й робити комусь якісь закиди, то слід говорити про відповідальність держави за те, що не створює умов для праці та розвитку. Однак кожен є президентом у своїй сім’ї. Що він зробить? Залишить дітей і дружину та буде привозити гроші? Слід завжди ставити питання про пріоритети. Адже є чимало родин, які вважають пріоритетом буття разом, і вони живуть, і виховують дітей, і діти не гинуть. Я знаю християнські сім’ї з Італії, Іспанії та Польщі, які приїхали на місії в Україну і не шкодують, що їхні діти навчаються в українських школах, зростають у цьому середовищі. Вони вважають, що тут краще середовище для виховання дітей, аніж там, на Заході. Важко добре виховати дитину в іншій країні. Цей лист мав на меті підтримати тих, які залишаються попри труднощі. Ми не хочемо нікого засуджувати, але також слід завжди говорити правду: напевно погано для родини, якщо тато і мама не живуть разом. Чи насправді ситуація, що склалася, оправдує рішення, що один із батьків чи обоє виїжджають, залишаючи дітей на бабусю? Вони мають тяжкий гріх! Як можна залишити дітей?
" Люди хочуть жити тут, але втрачають надію: здається, вкотре знову кращого не створюється, і це великий біль. Напевно слід молитися за усіх можновладців; але також говорити їм про це, адже це може погано закінчитися для країни — люди не витримають знущання з надії.
Один із моїх братів, дуже давно, у 80‑х роках, у Брюсселі проповідував на Великдень. У другий день свят читається Євангеліє про те, як солдати, що були свідками воскресіння, взяли гроші від начальників та старших, а потім говорили, що це учні прийшли і забрали тіло Ісуса. Мій брат‑священик говорив про це у той час, коли тисячі поляків, які залишили сім’ю, мешкали у Бельгії. Чимало людей були дуже обурені: «Що ж виходить! Це ми продали Ісуса за гроші?» Кожен відповідатиме перед Богом за те, чи був батьком (матір’ю), адже це головне покликання.
— Власне кажучи, багато людей переконані: щоб бути добрим батьком, треба поїхати й заробити, чи не так? Не можеш забезпечити родину на певному рівні — значить, ти поганий батько.
— Це виклик також для жінок, підтримати своїх чоловіків, не говорити: «Сусід має кращу машину, а ти що?» Слід також завжди запитувати себе: від якого духа приходить думка виїжджати? Що тобою керує? Чи це добро родини, чи передусім у центрі матеріальні блага?
Завжди можна нарікати на погані умови. Зрозуміло, часто молоді люди живуть із батьками, хочуть придбати своє житло; постає питання, за що це зробити. За заробітну плату, яку отримуємо в Україні? Жодної перспективи! А за рік можеш заробити, щоби купити щось і жити окремо. Кожен чоловік цього хоче. Це непрості речі, але, повторюю, я сумніваюся, щоби волею Божою було, аби вони жили окремо. Хіба винятково, на короткий час…
— Ваше Преосвященство, питання виїзду на навчання молоді також для України стоїть дуже гостро: багато молодих людей уже поїхали або планують виїзд. Що б Ви сьогодні їм сказали?
— За кордоном молоді буде зручніше й комфортніше, але чи буде краще? Життя — це не лише комфорт та добра праця. Ситуація насправді дуже складна, але хто має її змінювати, як не молодь? Хто? Тому після навчання — повертайтеся! Не слід шукати за усяку ціну місця, де можна здобути більше грошей. Треба щось змінювати на краще у цій країні! Звичайно, це не наказ. Для цього потрібно мати духа. В іншому разі, якщо залишишся і житимеш тут, — станеш корупціонером, як багато інших. Без Духа Божого робитимеш жахливі речі; ситуація змусить тебе бути, як усі. Мусиш мати духа! Це також завдання наше, завдання Церкви: не лише закликати повертатися на батьківщину, але також дати підтримку, створювати умови для цих молодих людей зростати у вірі. Для цього існують спільноти й рухи, де можна знайти підтримку.
" Чи насправді ситуація, що склалася, оправдує рішення, що один із батьків чи обоє виїжджають, залишаючи дітей на бабусю? Вони мають тяжкий гріх! Як можна залишити дітей?
— До того ж молода людина й надалі потребує родини, хоча й вважає себе дорослою.
— Аби не загубитися у цьому світі, потрібна підтримка з боку родини. Зрозуміло, хочеться здобути кращу освіту, але що далі? Велике завдання Церкви — підтримати молодь, допомогти з працею, може, знайти добре слово. Не слід одразу організовувати комусь поїздку за кордон; потрібно допомогти віднайтися тут, на місці, допомогти одне одному. Надзвичайно важливо показати цінності, які дає сім’я. Дбаючи про родину, ми зводимо «будинок на скелі», підґрунтя, на якому можна також згодом будувати кар’єру. Адже тим, хто був вихований у добрій родині, набагато легше пробиватися у суспільстві, брати відповідальність. Про це свідчать дослідження вчених у багатьох країнах. Скільки проблем теж сьогодні з наркотиками, алкоголем та іншими залежностями? Молодь таким чином чогось шукає…
" Ситуація справді дуже складна, але хто має її змінювати, як не молодь? Хто? Тому після навчання — повертайтеся!
Три роки тому у Ватикані відбулася конференція про подружжя, на яку прибули представники усіх релігій. Юдаїзм представляв головний рабин Англії Джонатан Сакс. Серед іншого, він говорив про те, що сьогодні люди діляться на дві категорії: ті, які виховувалися у повноцінній сім’ї, і ті, які були цього позбавлені. Цей факт має величезний вплив на розвиток дітей та місце, яке вони згодом займуть у суспільстві.
— Тобто Ваша позиція: слід залишатися в Україні без огляду на обставини…
— Я б не підходив так категорично. Маєш бажання їхати — молися, слухай Бога! Друга річ: запитай, що кажуть твої діти й твоя дружина. Що каже твоя донька, яку ти послав на навчання за кордон? Ти їй кажеш: «Давай! Навчайся! Зробиш кар’єру». А що каже вона?
Ми не маємо права нікому заборонити виїжджати. Люди завжди емігрували у пошуках кращої долі. Когось, може, Бог власне туди кличе; хтось в іншій країні врятує себе. Батьківщина — це велика цінність, але якщо людина може знайти умови для розвитку в іншій країні, а тут би змарнувала себе, увійшовши у гріх, — для неї буде краще поїхати. Один пункт не підлягає дискусії: не можна покидати дітей; якщо їхати, то їхати разом.
" Не слід шукати за усяку ціну місця, де можна здобути більше грошей. Треба щось змінювати на краще у цій країні! Звичайно, це не наказ. Для цього потрібно мати духа. В іншому разі, якщо залишишся і житимеш тут, станеш корупціонером, як багато інших.
— Яку пораду Ви б сьогодні дали родинам, які все ж розділені через працю за кордоном?
— Бути разом попри все. Це головний принцип і мета. Сьогодні ви не можете фізично бути разом, але можна щодня розмовляти з дружиною та дітьми, наприклад, використовуючи скайп — не йти із товаришами до бару чи на риболовлю, не сидіти перед телевізором, а розмовляти з рідними. Це дає сім’ї якийсь шанс. Важко оцінити, наскільки це зможе замінити фізичну присутність, але це певний інструмент.
Друга річ: це молитва. І чоловік, і дружина моляться там, де перебувають, і таким чином моляться разом; важливо молитися разом розарій. Людина таким чином зуміє розпізнати волю Божу. Пожадливість грошей не матиме тоді влади; це згодом дозволить повернутися. Адже якщо хлопець та дівчина кохають одне одного, то не хочуть розмовляти лише «по скайпу»; вони хочуть триматися за руки. Чоловік хоче обняти своїх дітей.
фінансово.
Щиро дякуємо!
