Музичну нотацію (сукупність знаків, призначених для запису музики) винайшов у далекому ХІ столітті Ґвідо д’Ареццо, монах-бенедиктинець. Він також придумав назви для нот, використовуючи слова гімну з урочистості Різдва св. Йоана Хрестителя.
Сталося це близько 1025 року. Ґвідо д’Ареццо мешкав у Помпозі, що поблизу Феррари (Італія). Талановитий монах зауважив, що деяким його братам важко запам’ятовувати мелодії гімнів, які виконувалися під час літургії. Отож він вирішив їм допомогти.
Винайдена ним музична нотація витіснила невми — знаки, які використовувалися в середньовічній Європі для запису церковної музики. Це сукупність пунктуаційних знаків (рисок, крапок тощо) та їх комбінацій, що проставляли над текстом псалмів. Однак за допомогою невм неможливо було прочитати нову мелодію, вони допомагали лише згадати вже відомий мотив.
У своєму трактаті «Micrologus» Ґвідо д’Ареццо описав те, що ми сьогодні називаємо нотним станом; кожна нота також отримала свою назву: «ut», «re», «mi», «fa», «so», «la», «si». Саме так: перша нота називалася «ut», її перейменував Джованні Баттіста Доні у ХVII столітті. Назви нот — це перші склади одного з віршів гімну на честь св. Йоана Хрестителя «Ut queant laxis»: «UT queant laxis, REsonare fibris, MIra gestorum, FAmuli tuorum, SOlve pollute, LAbii reatum». «Отож, слуги Твої можуть відновленими голосами розповідати чудес Твоїх силу. Очисти від провини наші заплямлені вуста!» — сказано у гімні, який згадує, що Захарія, батько найбільшого з пророків, втратив голос, оскільки не повірив словам Ангела, а згодом, після народження Предтечі, його уста відкрилися і він прославляв Бога (пор. Лк 1, 68‑79). А от назва ноти «сі» — це не що інше як абревіатура від Sancte Ioannes, тобто «святий Йоан». Ця нота була додана пізніше, щоб доповнити діатонічну шкалу.
Пропонуємо послухати гімн, завдяки якому ноти отримали свої імена.
фінансово.
Щиро дякуємо!
