Книга пророка Осії 13
«Я знав тебе в пустині, в краю великої посухи. Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, – серце їхнє загорділо, тому мене й забули. Тому то я для них став левом; мов леопард, чигатиму при дорозі»
Легко бути поруч із Богом, коли тобі важко, бо відчуваєш тоді потребу у підтримці, яку часом важко знайти в оточуючих. Шукаєш близькості з Богом, шукаєш допомогу, пустиня перетворюється на квітучі землі, як Він це і обіцяв. Приходить наступний етап, який часом стає набагато складнішим, ніж сама пустеля.
Ситі серця, чого шукають, кого потребують?!
Проблеми вирішаться, рани потроху загояться, все здається набагато простішим. Чи відчуваю тоді такий самий потяг до пошуку Його присутності? Здобувши трохи землю під ногами, відчувши, що маємо на що опиратись, часто забуваємо, що це Він знайшов нас у пустині і наситив наші серця. «Хто хвалиться, нехай у Господі хвалиться.»( 1Кор. 1, 31). Не нашими заслугами, але Його благодаттю.
А коли наситились — серце їхнє загорділо.
У грецькому варіанті перекладу маємо: «а коли були наповнені». Можу наповнюватись емоціями, відчуттями, постійною потребою у нових враженнях, іншими людьми тощо. У кожного з нас свої методи заповнення внутрішньої пустки. Чи намагаюсь принаймні 15 хвилин протягом дня живитися Словом? У 6 розділі Євангелії від Луки читаємо «горе вам, що ситі нині, бо будете голодувати».
Ситість серця призводить до гордині, до стану, коли думаємо, що все, що ми маємо – здобули власними зусиллями. Як наслідок, не потребуємо вже Бога.
«Тому мене й забули» — слово «епалотхонто» окрім значення «забути» може також використовуватись на позначення «забути через неуважність, нехтувати». Можу через свою неуважність знехтувати Богом, забути про Нього, як про когось другорядного. У Старому Заповіті це слово застосовується лише один раз — у 9 псалмі: «Нехай безбожники зійдуть до Шеолу, усі ті народи, що забули Бога». Забуваючи Бога, своїми ж руками простеляємо собі дорогу до Шеолу.
Проте Бог не зважає на нашу забудькуватість та зневажання — бажає нас до себе повернути. Чигає при дорозі, щоб звернути із тієї дороги до Шеолу, яку самі собі обираємо. Він — Той, Хто ревнує за нами, бо любить найбільше.
Тату, не дай, аби наші серця стали ситими та загорділими. Даруй вбогість серця та духа, аби шукати і ніколи про Тебе не забувати. А навіть, як зверну з дороги, вкради мене назад та поверни до себе.
фінансово.
Щиро дякуємо!
