Одна з цілей чистоти — якнайсильніше любити якнайбільше людей. Це може здатися дивним для тих, хто звик до визначення чистоти негативним чином — тобто як утримання від сексу.
Але саме така давня традиція Церкви. Чистота — це інший спосіб любити, і як така, вона може багато чого навчити кожного, а не тільки богопосвячених осіб.
Чистота також має силу звільнення, завдяки якій ми більш готові служити людям. Ми не прив’язані до однієї людини або сім’ї, отже, нам легше переходити до наступного завдання. Згідно з єзуїтською Конституцією, чистота «наскрізь апостольська». Вона має допомогти нам стати кращими «апостолами». Як і в усіх шлюбах, чистота допомагає єзуїтам стати більше, як казав Ігнатій Лойола, «в розпорядженні». Тому чистота означає не тільки любов, а й свободу.
Чистота (я маю на увазі чистоту релігійну) — не для всіх. Звісно, більшість людей покликана до романтичної любові, шлюбу, статевої близькості, до народження дітей і сімейного життя. Їхня любов насамперед орієнтована на подруга і дітей. Цей вид любові більше орієнтований на конкретних людей на виняткових засадах. Однак це не означає, що подружні пари або батьки не люблять тих, хто не належить до їхньої сім’ї. Йдеться, скоріше, про те, що їхня любов зосереджена на Богові та своїй сім’ї.
У разі богопосвяченої особи ситуація протилежна. Обітниця чистоти складається, щоби пожертвувати свою любов Богу, а також аби бути доступним в любові для якнайбільшої кількості людей. Знову ж таки, це не означає, що люди, люди вільного стану не зможуть цього зробити. Швидше, йдеться про те, що так найкраще для нас.
Чистота також служить нагадуванням, що можна любити, не будучи сексуально активним, ані будучі у стосунках, які передбачають винятковість.
Таким чином людина, яка практикує чистоту, може стати свого роду дороговказом у нашій перенасиченій сексом культурі, де так легко сплутати любов до іншої людини з перебуванням із нею в ліжку. Отже, чистота дозволяє нам змістити пріоритети: мета життя — людини вільного стану, одруженої або богопосвяченої — любити.
Хто любить більше? Закохана по вуха пара, яка має багате сексуальне життя; повністю віддана пара середнього віку, яка рідко займається сексом через тягарі сімейного життя; чи, може, літня пара, яка виявляє взаємну ніжність і яка через хворобу не займається сексом? Одружений чоловік, який любить свою дружину, чи незаміжня жінка, яка любить своїх друзів? Священик, який живе в целібаті, чи сексуально активна дружина? Відповідь: усі вони люблять, але по‑різному.
Загалом кажучи, чистота не приводить до нездорової поведінки. Сексуальний скандал у Католицькій Церкві, на мій погляд, не так стосується чистоти як такої, як невеликого відсотка психічно хворих людей, яких ніколи не можна було приймати до семінарій або чернечих згромаджень, а також деяких єпископів, які ніколи не повинні були переводити їх з однієї парафії до іншої.
Чистота також вимагає практики. Неможливо стати ідеальним чоловіком або дружиною в день шлюбу. Неможливо повністю зрозуміти чистоту в день обітниць. Потрібен час, щоби цілісно дорости до складених обітниць. Саме тому існують семінарії й новіціати — вони виконують функцію, подібно «заручин». Завдяки їм можна преконатися, чи це правильний життєвий шлях для конкретної людини.
«А як щодо бажання?», — запитав мене нещодавно один приятель. Приваблива людина може притягувати того, хто живе в чистоті, і так само хоче сексу. Адже ми тільки люди. Щоразу, коли це відбувається, ви повинні пам’ятати декілька речей. По‑перше, це природно. По‑друге, життя, яке ви вибрали, цього не дозволяє. По‑третє, якщо ви постійно відчуваєте необхідність тілесної близькості, це може означати, що чогось бракує у вашому чуттєвому житті. Чого саме? Близьких стосунків із Богом у молитві? Дружби, яка дає можливість реалізації? Роботи, що приносить задоволення? В якійсь сфері свого життя в чистоті ви не відповідаєте на Божу любов — бо людина, яка практикує чистоту, не так складає обітницю чистоти, як вірить, що Бог допоможе їй витривати в ній.
Завдяки чистоті інші люди можуть почуватися з вами в безпеці. Люди знають, що ви зобов’язалися любити їх таким чином, який не дозволяє їх використовувати, маніпулювати ними, аби час, який ви проводите з ними, був лише засобом для досягнення мети. Так, люди знаходять простір, де можуть розслабитися, завдяки чому більш вільно підходять до своєї власної любові.
Кілька років тому в Нью‑Йорку я працював із групою акторів, які готували офф‑Бродвей
виставу про Ісуса та Юду. Спочатку я допомагав сценаристу в його дослідницькій праці й зустрічався з актором, який мав грати роль Юди. Зрештою, мене запросили працювати з режисером і всім акторським складом.
Ми годинами сиділи за величезним столом у театрі, розмовляли про Євангеліє, Ісуса, гріх, благодать, надію, відчай. «Чому Юда зрадив Ісуса?», «Чому апостоли втекли після розп’яття?», «Чи Ісус кохав Марію Магдалину?» Ці живі й глибокі розмови відрізнялися від тих, що я зазвичай вів із католиками, які часто мають почуття (мене це стосується теж): ми, католики, знаємо відповіді на всі питання.
Тут мені довелося мати справу з групою мешканців світу, зовсім далекого від мене — театру. Коли ми починали, вони нічого про мене не знали, тому мені було цікаво, як вони реагуватимуть на священика‑єзуїта. Оскільки вони знали, що я живу в целібаті, то розуміли, що я там тільки для того, аби допомогти їм. І, напевно, саме тому деякі почувалися невимушено, ділячись зі мною — людиною, якої майже не знали, — різними подробицями свого особистого життя, відкриваючись у моменти смутку і тішачись у хвилини радості.
Їхня довіра була даром, завдяки якому я певним чином в них усіх закохався. Щойно я входив до театру, усмішкам і обіймам не було кінця.
Як і в інших подібних ситуаціях, я зрозумів: я тут не тільки для того, щоби давати любов, а й для того, щоб отримувати її. Коли робота над п’єсою добігла кінця, я зрозумів, що не можу чіплятися за цю їхню любов до мене. Щоправда, я сподівався, що принаймні деякі з них залишаться моїми друзями (і так насправді сталося), але я знав, що не можу «володіти» нічиєю любов’ю. Любов треба дарувати в свободі і в свободі приймати.
І це ще одна річ, якої вчить чистота: любов’ю не можна володіти.
Мій друг Кріс, брат‑єзуїт, який працює в Нью‑Йорку, говорить, що те ж саме стосується і вчителів. «Те ж саме відбувається, коли навчальний рік добігає кінця»,— сказав він одного разу. — Маєш у свободі любити і в свободі приймати любов, але також мусиш пам’ятати, що не можна чіплятися за любов». Як сказав Ісус після Воскресіння: «Не стримуй Мене» (Йн 20, 17).
Це, ймовірно, найпрекрасніший дар, який людина, що живе в чистоті може пожертвувати: показувати правду не тільки про те, що існує багато способів любити, а й про те, що любов до людини в свободі, не чіпляючись за неї, є даром для обох люблячих. Часто, однак, ми схильні думати, що любов іншої людини — подруга, хлопця, дівчини чи навіть друга — означає прив’язаність до неї, а це, насправді, — тонка форма власності. Натомість любов означає згоду на убогість, пов’язану з відмовою володіти іншою людиною.
Таким чином, чистота може бути уроком для усього світу про шлях свободи до любові, а також про повний любові шлях до свободи.
фінансово.
Щиро дякуємо!
