Подружжя

Подружжя – встановлений Богом союз чоловіка і жінки з метою створення сім'ї, народження, захисту і виховання дітей, а також для забезпечення різних потреб цієї родини і суспільства в цілому.  Для охрещених такий союз піднесений  Христом до гідності таїнства. Подружній союз встановлюється на все життя. 
Святе Письмо розпочинається створенням чоловіка і жінки на образ і подобу Божу (Пор. Бут. І, 26-27.) і завершується видінням «шлюбу Агнця» (Од. 19,7.9). Від початку до кінця Письмо говорить про подружжя і його «таїнство», про його установлення і значення, яке Бог дав йому, про його початок і мету, про різні способи здійснення його впродовж історії спасіння, про його труднощі, що виникають із гріха та відновлення його «у Господі» (1 Кор. 7,39), у Новому Союзі Христа і Церкви (Пор. Еф. 5, 31-32.)(ККЦ 1602). Покликання до подружжя закладене в самій природі чоловіка і жінки, якими вони вийшли з рук Творця. Подружжя не є чисто людською установою, незважаючи на численні зміни, яких воно зазнавало впродовж століть у різних культурах, суспільних структурах і духовних укладах. Ця різноманітність не повинна спричинити забуття спільних і сталих властивостей. Хоча гідність цього союзу не виявляється скрізь з однаковою ясністю (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes »,47), проте у всіх культурах існує певне поняття величі подружнього союзу. «Бо добробут кожної людини і людського та християнського суспільства тісно пов'язаний з процвітанням подружньої й родинної спільноти» (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 47.).  Оскільки Бог створив людину чоловіком і жінкою, їхня взаємна любов стає образом абсолютної і вічної любові, якою Бог любить людину.«Так-то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом» (Бут. 2, 24). 
Бачачи в образі особливої і вірної подружньої любові союз Бога з Ізраїлем (Пор. Ос. 1-3; Іс. 54, 62; Єр. 2-3, 31; Єз 16; 23.) пророки підготували свідомість вибраного Народу до глибокого розуміння єдності й нерозривності подружжя (Пор. Мал. 2, 13-17). Шлюбний союз Бога та Його народу Ізраїля підготував Новий і Вічний Союз, у якому Син Божий, втілившись і віддавши Своє життя, з'єднався певним чином з усім людством, Ним спасенним (Пор. II Ватиканський Собор, Паст. конст. « Gaudium et spes », 22.), готуючи таким способом «шлюб Агнця» (Од. 19,7.9). Церква надає великого значення присутності Ісуса на весіллі в Кані Галілейській (Пор. Йн 2, 1-11), оскільки  вбачає в цьому факті  підтвердження, що подружжя є добром, і передвісником того, що відтепер воно буде дієвим знаком присутності Христа. У Своєму навчанні Господь Ісус недвозначно вказував на нерозривність подружнього союзу чоловіка і жінки, оскільки його здійснює сам Бог: «Що Бог злучив, людина хай не розлучає» (Мт. 19,6). Даний Мойсеєм дозвіл на розлучення був поступкою жорстокості серця (Пор. Мт. 19, 8.).
Укласти подружній союз можуть охрещені чоловік і жінка, які є вільні для укладання шлюбу і які добровільно виражають свою згоду. Бути вільними для укладення шлюбу означає не бути змушеним і не мати перешкоди з боку природного або церковного закону. 
Згідно латинської традиції служителями таїнства Подружжя є самі наречені: вони взаємно уділяють одне одному таїнство Подружжя, висловлюючи перед Церквою свою згоду. Священик (диякон) виступає в ролі свідка і очолює обряд таїнства Подружжя, який ще називають вінчанням.  У традиціях Східних Церков священики – єпископи або пресвітери – отримавши спільну згоду наречених, благословляють чоловіка й дружину для правочинності таїнства.
З огляду на зв'язок усіх таїнств віз із Пасхальним таїнством Христа, обряд вінчання, в Латинській Церкві звершується зазвичай під час Служби Божої. Центральне місце в цьому обряді займає взаємне вираження подружньої згоди, яке, власне і  «створює подружжя» (Кодекс канонічного права, кан. 1057, § 1). Згода полягає у «людському акті, через який подружжя взаємно віддає себе одне одному і приймає одне одного» II Ватиканський Собор, Паст, конст « Gaudium et spes », 48; Кодекс канонічного права, кан. 1057 § 2). Ця згода, що зв'язує подружжя між собою, знаходить своє завершення в тому, що обоє «стають одним тілом» (Буг. 2,24; Мр. 10, 8; Еф. 5,31). 
Вираженню подружньої згоди передує випробування,  що представляє собою серію питань, які служитель Церкви задає нареченому і нареченій, на які ті відповідають, а служитель Церкви, в свою чергу, від імені Церкви приймає подружню згоду і дає церковне благословення. Присутність служителя (а також свідків) виражає наочно, що подружжя стало церковною дійсністю.
Важливим символічним моментом обряду вінчання є благословення  священиком обрічок  і передача їх нареченими один одному. 
Наслідком таїнства є те, що  «від правосильного подружжя народжується між подружжям зв'язок, вічний і винятковий за своєю природою; крім того, у християнському шлюбі подружжя, з огляду на завдання та гідність свого стану, зміцнюється і неначе освячується особливим таїнством» (Кодекс канонічного права, кан. 1134).
Католицька Церква стверджує, що для того, щоб  подружній зв'язок мав міцні і тривалі людські та християнські основи, великого значення набирає приготування до подружжя, головну роль в якому виконують приклад і виховання, дані батьками і родинами. Велику роль відіграє також і християнська спільнота, тим більше в теперішній час, коли чимало молодих людей вступають в життя маючи досвід розбитих, неповних чи проблемних родин, які такого приготування забезпечити не можуть. «Треба вчасно навчати молодь, належним чином, щодо обов'язків і виявів гідності подружньої любові, насамперед у колі родини, щоб, виховані в пошані до чистоти, вони у відповідному віці могли перейти від чесного заручення до подружжя» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 49.).