«Учітеся, брати мої! Думайте, читайте…»

Вересень для нас, українців, та й для багатьох інших народів світу асоціюється зі школою, з навчанням, оскільки саме 1‑го вересня відзначаємо День Знань.

У цей день лунають «перші дзвоники», священики благословляють школярів і студентів, маленькі діти чекають того дня, щоб уперше переступити поріг школи. Людина покликана пізнавати, тому змалечку йде до школи, щоби вчитися, щоб пізнавати світ, краще зрозуміти навколишнє середовище, людей, суспільство, зрозуміти, для чого вона на цій землі і яке її покликання. Але сьогодні я не про дітей…

Часто дорослі процес навчання асоціюють із дітьми, школярами та студентами і забувають, що вчитися, пізнавати треба завжди, протягом цілого життя. Коли ми розгортаємо Святе Письмо і читаємо про дитячі роки Господа, то можемо побачити дуже цікаві речі: коли Ісусові було дванадцять років і він із Йосифом та Марією пішов у Єрусалим на свято Пасхи, то малий Ісус залишився в храмі, а батьки не помітили, як Він зник. «Через три дні знайшли його у храмі, як він сидів серед учителів та слухав і запитував їх. Усі ті, що його слухали, чудувались його розумові й відповідям… Ісус же зростав мудрістю, літами й ласкою в Бога та людей» (Лк 2, 46-47.52).

Євангельські слова про Ісуса Христа є дороговказом на все життя: зростати мудрістю, літами і ласкою в Бога та людей. Поки людина живе, вона покликана вчитися і здобутими знаннями ділитися з іншими. Це правда, що Господь дає здатність, дар чи талант до навчання по‑різному: хтось має до цього більшу схильність, а хтось ні. Але не забуваймо, що як Господь дав людині дар мудрості і знання, так і диявол вклав у серце людини лінивство, яке перешкоджає людині вчитися. Людина у своїй хитрості, що є наслідком первородного гріха, почала шукати оправдання свого лінивства, приговорюючи: «всі вченими не будуть», «не вчися багато, щоб не заслабнути», «вважай, щоб не перевчився» та інше.

У 2011 році Блаженніший Святослав Шевчук видав пастирський лист “Жива парафія — місце зустрічі з живим Христом”, у якому, звертаючись до всіх вірних УГКЦ, нагадав слова Ісуса Христа: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи, хрестячи їх в ім’я Отця і Сина і Святого Духа; навчаючи їх берегти все, що я вам заповідав. Отож я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28, 18–20). Блаженніший звертає нашу увагу, що «цей заклик Христа звіщати Добру Новину стосується не лише перших Христових учнів — апостолів, він зобов’язує Церкву в усі часи, аж до кінця віків». І навчаючи про основні складові елементи, які можуть оживити парафіяльне життя, звертає увагу на потребу навчатися Слова Божого, тобто Євангелія та Біблії загалом. Дуже важливо розуміти, що навчання і читання Святого Письма для кожного християнина має бути незамінним і обов’язковим. Як багато людей у розмовах розказують, а при зустрічі показують, яке Святе Письмо вони мають вдома, хто ці Святі Книги їм подарував, звідки вони їх привезли і яку матеріальну чи історичну цінність вони мають! Але ж Святе Письмо не є для того, щоб припадало порохом на полицях наших бібліотек, а для того, щоб його читати. Коли людей запитати: «Чи Ви прочитали Святе Письмо?», то часто люди відповідають, що «я читав» чи «я читала», тобто що щось читали, але не повністю. У згаданому листі наведено слова Апостола Павла до Колосян (Кол 3, 16): «Слово Христове нехай у вас перебуває щедро: навчайтесь у всякій мудрості й напоумляйте одні одних».

Каже глава УГКЦ: «Через Боже Слово ми пізнаємо Христа, зустрічаємося з Ним і входимо у живі відносини з Ним. “Незнання Святого Письма — це незнання Христа”, – казав св. Єронім. Ми хочемо в наших парафіях наслідувати перших християн, щоб Слово Боже стало основою нашого церковного, парафіяльного, родинного, суспільного і особистого буття.

Наполегливо заохочую душпастирів до належної підготовки проповіді на основі проголошеного Божого Слова, так щоб це Слово ставало “живим і діяльним” у житті ваших парафіян, здатним кормити їх, давати їм відповіді на актуальні проблеми сьогодення та надихати їх на служіння. Боже Слово має принести видимі плоди у нашому щоденному житті, бо лише ті, хто це Слово зберігає, тобто виконує, назвуться блаженними у Господа (пор. Лк 11, 28). У наших парафіях не повинно бути жодної родини, яка б не мала Біблії. Всіх вірних закликаю до щоденного читання Святого Письма, найкраще — через участь у біблійних гуртках при парафії та через молитовне читання вдома. Ще одною незамінною книжкою для нашого духовного зростання має стати нещодавно проголошений Катехизм УГКЦ “Христос — наша Пасха” як підручник віри для всіх вірних нашої Церкви: дітей, молоді й дорослих. Митрополит Андрей (Шептицький) називав Катехизм фундаментом християнського життя.

При цій нагоді прагну підкреслити, що кожен віруючий має обов’язок щоразу глибше пізнавати правди святої віри протягом усього свого життя, а духовенство не має права уникати обов’язку навчати віри своїх вірних не лише проповіддю, але й катехитичним служінням. Коли йдеться про катехизацію, то в нашому розумінні — це постійний процес входження в таїнство Церкви, який стосується не лише дітей, які готуються до прийняття Святих Таїнств. Постійна і безперервна у віковому сенсі катехизація дітей, молоді, дорослих і старших — необхідна умова живої парафії. Наостанок підкреслю, що так само як і Святе Письмо, Катехизм нашої Церкви має бути настільною книгою кожного члена наших спільнот, оскільки він є дуже цінною допомогою для правильного розуміння і читання Божого Слова».

Тому, дорогі і боголюбиві браття і сестри! Хоч би скільки років хто мав, розпочнімо разом святу справу — навчання через читання Святого Письма. Хто не має в родині Біблії, зверніться до своїх душпастирів і попросіть у них Святу Книгу. А якщо маємо, здіймімо її з полиць наших бібліотек, покладімо на стіл чи у молитовних куточках у наших домівках, і кожного дня стараймося відкривати та черпати силу і благодать зі святих сторінок. Приділімо час на читання Святого Письма — це святий обов’язок пізнавати Ісуса, Його благодатне життя і чудотворну діяльність. Через читання і навчання Святого Письма батьки дадуть прекрасний приклад для своїх дітей та онуків і тим самим виконають святий обов’язок — дбати про християнське виховання своїх потомків. Хресні батьки й матері, поцікавтеся, чи ваші похресники мають Біблію, і в разі її відсутності подаруйте їм цю книгу, а ще краще — прийдіть і поспілкуйтеся зі своїми похресниками про справи Божі. Це ж прямий і першочерговий обов’язок хресних батьків — допомагати кровним батькам у християнському вихованні. Читання Слова Божого допоможе кожному з нас «зростати мудрістю, літами і ласкою в Бога та людей», а таким способом ми виконаємо святий обов’язок бути добрими християнами і добрими громадянами нашої Батьківщини, бо до нас звертався багато років тому наш Тарас Шевченко: «Учітеся, брати мої! Думайте, читайте…»

о. Йосафат Бойко, ВС