Що більше ми когось любимо, то красивіший він для нас стає

Ми вважаємо красивим те, що любимо, отож що більше ми дозволимо собі любити — то більше знайдемо краси.

Щодня виходять пачки «глянців» і газет із красивими модельками на блискучих обкладинках. Принаймні, нас призвичаюють думати, що вони красиві. Дівчата безсумнівно привабливі і вбрані в дорогий одяг, але… несправжні. Підкориговані у фотошопі, на обличчях мають дорогий макіяж, накладення якого у фахівців може займати навіть цілі години. Вони мають бути прикладом, як повинні виглядати всі жінки — але це фальшивий приклад.

Чоловічих фото це так само стосується.

Що таке краса?

Ми говоримо не тільки про обмани з допомогою фотошопа. Фальш полягає в узалежнюванні від вбрання на межі пристойності, від виставляння форм тіла напоказ. Такий образ має приваблювати одну частину людства і викликати заздрощі в іншої. Але чи це насправді красиве? Чи насправді йдеться про те, щоби стати чиїмось предметом бажань і заздрощів? Певно, ні.

У мене троє доньок. Труднощі у вихованні дочок полягають у тому, щоб їх переконати, що вони красиві, таким способом, який зробить їх щасливими, реалізованими дорослими жінками, а не так, щоб викликати заздрощі й незадоволення.

Краса — це не лише зовнішній вигляд. Тоді могло би здаватися, що одні її мають, а інші ні, що одні виграли, а інші програли в якійсь ідіотській лотереї. Людське тіло — красиве, так. Розум — теж. Але істинна краса криється глибше. Справжню красу можна знайти в душах.

Краса це не тимчасова втіха

Зовнішність — це якнайбільш особисте «поле битви» за красу, але шукання краси деінде теж не простіше. Наприклад: один іспанський «художник» викрав сотні освячених гостій із католицьких храмів і виклав із них слово «педерастія». Хіба ж такий хамський, блюзнірський учинок є красивим?

А пісеньки на популярних фм-станціях, у яких жіноче тіло описується принизливим чином? Або факт, що неможливо переглянути спортивну передачу по телебаченню разом із дітьми, бо трансляції постійно перериваються рекламами фільмів, повних насильства і жахіть? Діти бачать ці трейлери, а вночі мають кошмари.

Можливо, це все можна назвати «розвагою»: той іспанський митець безумовно збурив хвилю, під запальну пісеньку по радіо ноги самі подригуються, а жахи, можливо, комусь допомагають розслабитися після довгого дня — але про жодну з цих розваг не вийде сказати, що вони красиві. Щонайбільше це миттєве задоволення.

Ми часто сприймаємо красу як приємне доповнення. Добре мати щось гарне, але це не необхідність, це розкіш, без якої можна обійтися. Наприклад, у нашій парафії одна з найчастіших скарг на тему Папи і Ватикану — це чому Церква має забагато творів мистецтва і золотих келихів. Хіба не можна це все продати і нагодувати бідних за ці гроші? Люди нерідко вважають красу менш важливою, ніж гроші.

Як визначити красу?

А красу довкола себе ми визнаємо тимчасовою: те, що красиве сьогодні, завтра може таким не бути. Моди змінюються. І в будь-якому разі — «краса в оці того, хто дивиться», чи не так? Це справа суб’єктивна, питання смаку.

Якщо це так, то оглядання картин Моне чи споглядання Великого Каньйону говорить нам більше про нас самих, аніж про світ довкола нас. Мені подобається — а вам не мусить. Поза моїми власними уподобаннями краси не існує. Вона стала черговим способом виражати его.

Але краса плине з віковічного джерела, і тому насправді прекрасні твори мистецтва і чудеса природи — позачасові й ніколи не виходять із моди. Можемо сказати, що вони — дзеркало Бога, відображення Його слави.

Не знаю, чи можна навести точне визначення краси, бо хоч вона й не перебуває виключно в погляді того, хто дивиться, то правда така: що більше ми когось любимо, то красивішим він для нас стає. Я кохаю свою жінку, вона для мене щодня красивішає.

Може, замість шукати визначення красі, запитаймо себе: що ми любимо? Що є добрим? Що об’являє істину про людську гідність? Відповідаючи на ці питання, ми пізнаємо різницю між модним журналом і (скажемо так) «П’єтою» Мікельанджело.

Але краса це щось більше. Власне кажучи, наші тіла дають нам вказівку щодо тривкої природи краси, бо на мистецтво ми реагуємо не лише емоційно, а й фізично. Доведено, що споглядання «Мони Лізи» продовжує життя! Не йдеться про довільний твір образотворчого мистецтва (чи музики); йдеться про такий, що викликає захват і подив. Іншими словами, ми потребуємо позачасових шедеврів, а не обкладинок із напівголими панянками.

Краса корисна для душі

Хто не відчував миру, коли був у готичному храмі, слухаючи генделівського «Месію», або дивлячись на морські хвилі? Краса корисна для душі. Вона не є «лише додатком», ми її потребуємо.

Чудо неба, повного зірок, показує нам наше місце у Всесвіті. Тільки люди вміють це оцінити. Тварини не медитують на дзвін цикад, не пишуть симфоній, не носять вишуканих прикрас. Краса доводить, що ми сотворені, аби шукати чогось більшого. Є в нас щось особливе, і може — може — існує Творець цієї краси, який сам красивий.

Ми вважаємо красивим те, що любимо, отож якщо більше дозволимо собі любити, то більше краси віднайдемо. Так ми довідаємося, що за всім цим стоїть джерело краси — Бог, яким сам є Красою. Якщо Він створив нас на свій образ і подобу, то й ми красиві. Кожна людина має свою вічну цінність. Ніхто не створений «для смітника». Тому Церква має стільки гарних предметів, тому Бог дав нам величний Всесвіт. Кожна людська особа заслуговує на те, щоб могти захоплено затриматися над величчю створіння.

Я викидаю ті газетки, повні фальшивої красивості, але вони мені нагадують, що моїх близьких — красивих і коханих — я маю тримати міцно і ніколи їх не полишати.

Переклад CREDO за: Мішель Реньє, Aleteia