Великодні свята недовгі. Як 40 днів Великого Посту видаються довгими, так святкування Воскресіння, найважливішої події за всю історію, видається мені закоротким.
Дивний був цього року час: за вікном сніг або щонайменше сльота, а ти стоїш у храмі і слухаєш єпископський лист про Великдень. Холодно, похмуро, інколи навіть нудно. Ось за таких умов згадалася мені зовсім інша проповідь…
Про радість
Ми були за кордоном. У місцевому храмі темношкірий священик начепив маленький мікрофон, зійшов між перші ряди лавок і розпочав проповідь. «Агов! Усміхніться!» — гучно вигукнув. Ого, подумала я, крутий початок.
«Оберніться до сусіда і з усмішкою скажіть йому: радій у Воскреслому!»
Я не дуже люблю такі вимушені, дещо штучні конфронтації, але безсумнівно ця проповідь закарбувалася в моїй пам’яті глибше за черговий лист єпископату… Священик, проходжаючи поміж вірних, зазирав їм в очі і ставив запитання, які можна коротко викласти у двох фразах: чи ти сяєш радістю, і чому ні?
Серце чи розум
Потім він виголосив дещо суперечливу тезу, нібито серце стократ важливіше за розум. «У світлі Біблії то саме в серці життя має своє джерело. Можна існувати без серця, але неможливо уповні жити без нього. То звідти, а не з розуму, ми черпаємо істинну радість. То в серці ми зустрічаємося з Богом. Зараз я вам відкрию три принципи. Якщо ви будете їх виконувати, гарантую — ваше життя зміниться, а ваша радість буде повна!»
Ось вони:
Не суди
Коли ти когось осуджуєш — вливаєш отруту в серце того, хто слухає, але також і в своє власне. Ярлики, полички, вироки. На жаль, це з нами трапляється так часто і легко! «Ти чула, що вона сказала? Але ж змія підколодна!» Той молодик у BMW — баран закомплексований, а ота співпрацівниця — гидка пліткарка.
Не судіть, щоб не бути осудженими. І йдеться не виключно про Суд Божий. Що легше нам вдається оцінювати інших, то більше ми оцінюємо самі себе. Дорікаючи комусь у чомусь, самі починаємо себе з ним порівнювати — інколи на свою користь, і пиха розквітає, іншим разом же впадаємо у заздрощі, криючи це відчуття за неприхильними відгуками. Раніше чи пізніше ми заплатимо за осуджування: чи то гіркотою, чи позбавляючи себе свободи, бо «а що інші скажуть».
Будь вдячний
Йоан сидить у в’язниці. Як це можливе, якщо він так недавно хрестив Ісуса? Отож він посилає запитання через своїх учнів: чи ти є Той, Хто має прийти, чи нам іншого чекати? Ісус їм відповідає: ідіть і розкажіть Йоанові те, що чули і що бачили — сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві встають, бідним проголошується Добра Новина, і блаженний, хто в Меі не засумнівається (Мт 11, 3‑6).
Зосередься на тому, що є, а не на тому, чого немає. Щодня рости в собі вдячність, і тоді — незалежно від обставин — умітимеш радіти.
Молися
Ісус багато разів віддаляється на молитву. Він знав, що не буде легко, тому черпав сили з Джерела. У Ньому й ми тепер живемо, рухаємося й існуємо. У Ньому станемо в істині, у Ньому знайдемо втіху. Без Нього будуть тільки смішки, безпідставний оптимізм або наївність. У Ньому — надія та істинна радість.
Я згадувала цю проповідь, тихенько усміхаючись. Я почула її в період Різдвяних свят, сонячних, прожитих із короткими рукавами, а тут весняний Великдень ледве не по брови засипаний снігом. Слова ті ніби прості, ніби зрозумілі, однак же які вимогливі. Воістину незалежні від свята, погоди чи обставин…
Переклад CREDO за: Катажина Вишинська, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
