Про значення імені, яке ми приймаємо у Таїнстві Святого Хрещення, і знаку хреста як вираження нашої сутності нагадав Папа Франциск під час загальної аудієнції.
Сьогодні, в середу 18 квітня 2018 року, він продовжив цикл катехиз про це найперше таїнство християнського життя. Слова Святішого Отця на площі св. Петра у Ватикані вислухали близько 17 тисяч присутніх.
Любі брати і сестри, добридень!
У Великодній період, що зараз триває, продовжуємо катехизи на тему хрещення.
Значення хрещення виразно підкреслює його звершування, тому звернімо на нього увагу. Розглядаючи жести і слова літургії, ми можемо зрозуміти благодать і зобов’язання цього таїнства, які завжди треба відкривати заново. Пам’ятаймо про це під час окроплення свяченою водою, яке можна зробити у неділю на початку Святої Меси, а також відновлюючи хресні обітниці під час Надвечір’я Великодня.
Воістину те, що діється у звершенні хрещення, розбуджує духовну динаміку, яка пронизує ціле життя охрещених. Це початок процесу, який дозволяє жити в єдності з Христом у Церкві. Тому повернення до джерела християнського життя провадить нас до ліпшого розуміння дару, отриманого в день нашого хрещення, і до оновлення зобов’язань відповісти на нього у тому стані, в якому ми нині перебуваємо. Поновні зобов’язання, краще розуміння дару, яким є хрещення, і пам’ять про день нашого хрещення.
Минулої середи і просив виконати «домашнє завдання» — аби кожен з нас згадав день свого хрещення. Коли я був охрещений. Я знаю, що одним із нас це відомо, а іншим — ні. Нехай ті, хто цього не знає, запитають родичів, хресних батьків і матерів, «якого дня мене охрестили». Оскільки хрещення — це наше відродження, то це, отже, немовби другий день народження. Чи це зрозуміло? Зробити домашнє завдання — запитати, коли я був охрещений.
Насамперед в обряді прийняття ставлять запитання про ім’я кандидата, оскільки воно вказує на самоідентифікацію особи. Коли ми представляємося, — мене звати так, а мене так, — аби вийти з анонімності, кажемо, які наші імена. Бо анонім — це людина, яка не має імені. Без імені ми залишаємося невідомими, без прав та обов’язків. Бог кличе кожного на ім’я, люблячи нас індивідуально, в конкретиці нашої історії. Хрещення розпалює особисте покликання жити по‑християнськи, яке розвиватиметься протягом усього життя. Воно тягне за собою особисту відповідь, а не запозичену з «копіюй і встав». Християнське життя насправді зіткане з серії покликань та відповідей: Бог постійно вимовляє наше ім’я протягом років, роблячи так, що Його покликання відлунює в нас у тисячу способів, і що ми стаємо подібні до Його Сина, Ісуса Христа. Тому ім’я — важливе! Ще до народження дитини батьки думають про те, яке ім’я їй надати: це також становить частину очікування на дитину, яке у своєму імені матиме свою неповторну самоідентифікацію, також і стосовно християнського життя, пов’язаного з Богом.
Вочевидь ставання християнином — це дар, який походить із висоти (пор. Йн 3, 3‑8). Віру неможливо купити, але можна про неї попросити — і отримати в дар. «Господи, обдаруй нас даром віри» — це прекрасна молитва, щоб мати віру. По суті: «Хрещення є таїнством цієї віри, через яку люди, осяяні благодаттю Святого Духа, дають відповідь на Христове Євангеліє» (Обряди хрещення дітей, Загальний вступ, п. 3). До викликання і пробудження щирої віри як відповіді на Євангеліє скерована формація катехуменів та приготування батьків, а також слухання Слова Божого в самому обряді Хрещення.
Якщо дорослі катехумени виражають те, що прагнуть отримати як дар від Церкви, то дітей представляють їхні батьки разом із хресними батьками. Діалог із ними дозволяє їм виразити волю, аби діти отримали хрещення, а Церкві — намір це виконати. «Це виражається через знак хреста, який служитель і батьки роблять на чолі дитини» (Обряди хрещення дітей, теологічний і пасторальний вступ, п. 16). «Знак хреста… вибиває печать Христа на тому, хто має Йому належати, і означає благодать відкуплення, яку Христос набув для нас своїм Хрестом» (Катехизм Католицької Церкви, 1235).
Я б хотів повернутися до одного питання, про яке говорив уже раніше: чи наші діти здатні добре перехреститися? Багато разів я бачив, що вони роблять це абияк. Вони неспроможні перехреститися. А ви, татусі, матері, бабці, дідусі, хресні батьки і матері — ви повинні навчити дітей, аби вони вміли як слід робити знак хреста, бо це повторення того, що сталося в таїнстві святого хрещення. Чи ви добре це розумієте? Треба навчити дітей, щоб вони уміли добре робити знак хреста. А якщо вони цього навчаться дітьми, то робитимуть це і дорослими.
Хрест це ознака, яка вказує, хто ми такі: наша мова, мислення, погляди, наша діяльність під знаком хреста, тобто під знаком Ісусової любові аж до кінця. Дітей позначають на чолах. Дорослі катехумени отримують знак хреста також і на органах чуттів, із використанням таких слів: «Прийміть знак хреста на вухах, щоб ви почули голос Господа»; «на очах, щоб чи побачили ясність Божу»; «на вустах, щоб ви відповіли на слово Боже»; «на грудях, аби Христос через віру оселився у ваших серцях»; «на плечах, аби винесли солодке ярмо Христове» (Обряди християнського втаємничення дорослих, п. 85). Ми стаємо християнами настільки, наскільки хрест відбився в нас як знак «пасхальний» (пор. Одкр 14, 1; 22, 4), показуючи, також і назовні, християнський спосіб прожити це життя. Тому робити знак хреста, коли ми прокидаємося, перед їдою, в хвилини небезпеки, аби захиститися від зла, увечері перед сном — означає сказати собі та іншим, кому саме ми належимо, чиї ми хочемо бути. Тому так важливо навчати дітей, аби вміли добре робити знак хреста. І як ми робимо його, входячи до храму, так можемо це робити також і вдома, тримаючи в малій посудині освячену воду — деякі сім’ї так роблять: завдяки цьому щоразу, коли ми повертаємося або виходимо, роблячи знак хреста цією водою, ми нагадуємо собі, що ми — охрещені.
Не забувайте, кажу вам ще раз — може, вже занадто, — навчити дітей, аби вони вміли добре робити знак хреста. Чи ви зрозуміли це?
Дякую.
Фото: Attività del Santo Padre Francesco
фінансово.
Щиро дякуємо!
