Без сумніву, всі ми живемо у суспільстві, а це означає, що ми постійно спілкуємося, спільно проводимо час. Однак коли щось у спілкуванні йде не так — не варто одразу звинувачувати себе. Треба пам’ятати про одну дуже важливу річ: усім подобатись не можна.
Чи не ловили ви себе на думці, що постійно розмірковуєте про те, «а що про мене скажуть чи подумають інші»?
Це, здавалось би, таке природне запитання насправді дуже деструктивне і часто-густо саме воно не дає нам рухатись вперед, затримуючи на місці, пише ДивенСвіт.
Спробуймо розібратись: а що поганого у такому запитанні?
Дуже добре і похвально, якщо вже змалечку дітей привчають до вміння вислухати критику і навіть узяти з неї щось для себе.
Трохи сумно, коли з такого ж віку людині прищеплюють звичку думати «а що скажуть інші», яка не тільки потім заважає, а й може стати причиною багатьох проблем.
Хто такі «інші» й чого вони мають обговорювати твоє життя? У більшості цілеспрямованих людей часу на чуже життя фактично немає. Більше того, їхній культурний рівень не дозволяє ставити оцінки стороннім.
Тих, у кого на це вдосталь часу — як уже, мабуть, зрозуміло, — слухати просто немає сенсу.
Людині треба розуміти насамперед те, що вона сама відповідає за своє життя, за те, як його влаштує чи зруйнує, які пріоритети й цінності обере, дозволить чи не дозволить Богу бути присутнім у своєму житті.
Ми у своїх спільнотах, звісно, покликані допомогти одне одному, підтримати і порадити, коли це можливо. Але не лізти зі своїми кодексами в чуже життя.
Навіть Бог собі не дозволив обмежити волю людини! Не забуваймо про це!
Так, ми не хворі й не неправильні, якщо раптом комусь не подобаємось. Це нормально.
Хтось просто не може розділити моїх поглядів на життя, мого способу поведінки. І що? Хто поганий? Ні я, ні він. Ми просто не прямуємо одним шляхом.
Але якщо ти постійно думаєш про те, щоби сподобатись своєму оточенню, то рано чи пізно зрозумієш: ти вже давно став невільником чужої думки і твоє життя — наче життя лялькового персонажа, якого постійно смикають за ниточки.
Озирнись: це і справді те, чого ти прагнеш?
Єдиний, чия думка насправді цінна і потрібна, це Бог. Починати треба зі «звірення себе за Богом». Люди цілком можуть щодо тебе помилятися, а якщо ти боїшся не відповісти їхнім вимогам та очікуванням, то це вже залежність.
Слід мати відвагу, щоб бути чесним самому із собою. Може, варто почати жити тут і зараз, а не для когось чи чогось?
фінансово.
Щиро дякуємо!
