Кетрін Девенпорт працює у Міністерстві закордонних справ Великої Британії, і цьогоріч вона — одна з учасників Україномовної школи УКУ у Львові.
Тут вона не лише вчить мову (до речі, у розмові з нами саме спілкується українською) та досліджує культуру, але й веде блог, у якому ділиться позитивними історіями про Україну.
Говорити державною мовою – принципово
Кетрін вільно володіє німецькою та французькою, але слов’янські мови та східноєвропейська тематика — її особливе захоплення.
«Коли мені було 19 років, я часто проводила канікули в Польщі — займалася волонтерством із дітьми-сиротами. Саме через цей досвід я так сильно зацікавилася спочатку Польщею, а потім й Україною», — каже вона.
З роками це зацікавлення лише зростало. І з серпня цього року Кетрін працюватиме як дипломатка в посольстві Великої Британії в Києві. В українській столиці вона керуватиме відділом політичних питань та питань реформ в Україні.
«У посольстві я матиму багато робочих візитів у різні куточки України, знайомитимуся з різними людьми, у тому числі російськомовними, і знання російської мені теж не завадило б. Але принципово підкреслювати, що державна, офіційна мова одна — і це українська. Тому вчити українську для мене — пріоритет”, — каже Кетрін.
Школа дає найважливіше: середовище
Отак 9 місяців тому Кетрін почала вивчати українську мову. Спочатку з приватними вчителями в Лондоні, потім упродовж місяця на інтенсивних курсах у Києві, і врешті вирішила приїхати до Львова. «Багато хто каже, що після 40 років дуже важко вивчати якусь нову мову, тим паче українську; але, на мою думку, коли у вас є достатньо терпіння і хороші вчителі, то ви можете досягти неймовірних успіхів», — каже Кетрін.
УКУ та Школу української мови та культури (ШУМК) Кетрін порекомендував друг з Англії, який добре знайомий з університетом, бо теж брав участь у цій школі, і який, до слова, незабаром має одружитися з українкою.
«Мені було б дуже важко вивчати мову самостійно (хоч я і мала певні успіхи, через базові знання польської). А Школа в УКУ пропонує нам україномовне середовище, і тому процес вивчення відбувається значно легше й ефективніше. Також ми маємо змогу знайомитися з культурою країни, що є невід’ємним елементом вивчення мови будь-якого народу».
Для учасників Школи організовують багато цікавих екскурсій. Нещодавно вони їздили на Волинь, де відвідали середньовічні замки та спілкувалися з працівниками Музею Лесі Українки. Іншого дня побували в Дублянах, поблизу Львова, де пасічник Микола Клюс розповів про виробництво меду. Під час поїздки учасники куштували мед із млинцями і взяли участь у вишколі з виготовлення свічок.
Кетрін, яка певний час провела в Києві, а потім у Львові, мала нагоду порівняти ці два регіони України. І саме внутрішня різноманітність країни найбільше їй подобається.
«Відмінність різних частин країни — перевага, а не недолік. І в Україні, і в Британії регіони відрізняються один від одного, але є щось таке, що об’єднує, — каже Кетрін. — Під час Школи ми мали захопливу лекцію про українську вишиванку і навіть приміряли народний стрій. Так ось, думаю, що власне вишиванка (як і українська пісня) є чимось дуже важливим для українців у різних куточках країни. Це щось таке, що неможливо забути чи замінити чимось іншим».
Упродовж навчання на Школі Кетрін мала ще один особливий досвід. Вона жила в однієї львівської родини. «Сім’я пані Ірини — дуже велика, і я мала нагоду проводити багато часу з її дочками та онучками. Ми часто говорили про життя і роботу в Україні. Я зрозуміла, що українці дружні й комунікабельні, але також вони дуже швидко втрачають терпіння та очікують миттєвого успіху від реформ. І ці завищені очікування часто є причиною розчарувань. Будь-які нововведення увінчуються успіхом не одразу, вони потребують досить тривалого впровадження, і українці повинні це розуміти».
«У блозі я розповідаю позитивні історії про Україну»
Кетрін розуміє, як важливо поширювати саме позитивну думку про Україну у світі.
«Спершу намір вивчати мову в Україні викликав у моїх близьких та друзів певний шок, адже Україна все ще не має достатньо позитивного образу, її асоціюють із Чорнобилем, війною… Останнім часом немає позитивних новин про Україну і в британській пресі, — розповідає Кетрін. — Тому я вирішила проводити своєрідний “лікнеп” для моїх друзів із Британії: кілька разів на тиждень розповідаю їм позитивні історії з України у своєму блозі (пишу про своє спілкування і розмови з людьми на вулиці, а також під час роботи). Друзям це подобається, і багато з них уже хочуть відвідати мене в Києві».
Підготували: Оксана Левантович, Андрій Гриниха
Фото: Лесик Урбан, Стас Бондар
фінансово.
Щиро дякуємо!
