Роздуми над Першим читанням на вівторок XXVI Звичайного тижня, рік ІІ
Іов розтулив уста й лихословив свій день. Він почав говорити й мовив: «Нехай загине день, коли я народився і ніч, що сказала: „Зачався чоловік!” Чому, вже у лоні матері, не вмер я, як вийшов з утроби, не загинув? Навіщо прийняли мене коліна? Навіщо мені було ссати груди?
Тепер лежав би, спочивав би я, спав би й мав би спокій з царями й радниками краю, які споруджують собі могили; або з князями, що мають золота багато і що наповнюють свої палати сріблом; і не було б мене, як закопаного викидня, чи як немовляток, що не бачили світу. Там не шаліють більше злочинці, там спочивають знеможені.
Пощо дає Він світло бідоласі, і життя тим, яким на серці гірко? Тим, що виглядають смерті, а її немає, тим, що шукають її більш, ніж скарбів; тим, що радіють без міри, веселяться, коли знайдуть домовину! Людині, що її дорога закрита, що її Бог огородив навколо?»
Іов 3,1-3.11-17.20-23
Перша реакція Іова на всі катастрофи його життя була спокійною, надзвичайно терпеливою (про це ми читали вчора). Потім були зауваження його дружини, після чого прибули троє його друзів, аби розрадити Іова в його горі. І тут його прориває. Його слова сильні. Такі слова у Святому Писанні викликають незрозуміння: «Іов розтулив уста й лихословив свій день». Скільки докорів, звернених також і до Бога! Він хоче померти, життя стало для нього нестерпним. Краще було не народитися… Питання до Бога — гіркі, провокативні.
Устами Іова говорить розпач. І ці слова, скандальні, записано в Біблії! Продовження книги покаже, як далі розвиватимуться події. Але тут важливо усвідомити таку річ: до Бога можна так говорити! Бог слухає навіть таке! Бо Він розуміє людський відчай і розуміє навіть те, що стоїть за такими словами, розуміє більше від слів.
Господи, почуй тих, хто кричить до Тебе у відчаї!
Ілюстрація: Леон Копельман, Відчай, 1926 р.
фінансово.
Щиро дякуємо!
