«Некультурні» запитання не перестають бути незрозумілими від того, що їх нема кому поставити, або що людина соромиться про «це» запитати.
Минулого разу священики розвінчували міфи стосовно хрещення. Тепер назбиралося запитань про інтимну сторону шлюбного життя.
1
Аргументи щодо збереження дошлюбної чистоти бувають влучними, невдалими, а бувають цинічними і принизливими. «Запитай свого хлопця, чи він би хотів авто нове з магазину чи вже з комісійного».
Це погане порівняння, кажуть священики. Воно принизливе, воно не годиться, воно хамське, підле. Капуцин Томаш Мантик уточнює: якщо ми залишимося на рівні примітивної аргументації за чистоту — молодь її відкине, бо вона достатньо розумна, щоб побачити, як мало переконлива така аргументація. Для католиків це становить виклик, бо переконування на рівні «не йди в ліжко з хлопцем ще в школі, бо потім тебе ніхто не схоче» — не працює, і молодь це бачить. Такі порівняння, додає домініканець Томаш Новак, не повинні взагалі використовуватися, бо вони зневажливі щодо людини й не беруть до уваги різноманіття життєвих ситуацій. Вони можуть скривдити, образити, і краще їх узагалі не вживати.
2
Із зустрічі з ліцеїстами: «Місячні — це криваві сльози несповненого материнства». Священикам від такого формулювання ледь не дослівно очі на лоба лізуть. Найгірше, як уточнює о.Артур Стопка, що це сказала черниця.
Це вульгаризація дійсності, яка має бути дуже інтимною, дуже делікатною, каже о.Пшемислав Кавецький. «Ми злостимося на порнографію, на те, що вульгаризує цю дійсність, — а я маю враження, що інколи надаємо духовних тлумачень речам, які не мають зв’язку з духовністю й не потребують цього. Якби я вигадував духовно-поетичні назви для інших фізіологічних моментів людського існування, я би багато вигадав…» І погано те, що з усієї зустрічі зі школярками, з цілої катехези, вони запам’ятають хіба що таку вражаючу фразу, а не щось, що та сестра мала би їм донести про церковне вчення.
3
Якщо жінка не повинна відмовляти чоловікові у співжитті, але й він не може її до цього змусити, то як розв’язати цю дилему?
Священики відкидають самий такий підхід до справи. «Можеш — не можеш, мусиш — не мусиш, так ніби ти маріонетка», — каже Томаш Новак ОР. Такий підхід не вчить будування стосунків, відкриття почуттів, а стає набором наперед визначених принципів, що можна й чого не можна. Так, ніби зовсім неважливо, що ти відчуваєш, на якому етапі стосунків перебуваєш, яку маєш життєву ситуацію. Тут не шукається любові, про яку нас вчить Євангеліє. Це мислення «невільника», і насамперед воно є шкідливим.
«Це зведення жінки до рівня предмету», — погоджується о.Лукаш Кахновіч.
4
Катехетка сказала учням, що коли жінка відмовляє чоловікові у співжитті, бо погано почувається, то вона чинить гріх.
Але священики вказують, що це питання про набагато глибшу дійсність. Подружжя вочевидь має співжити, але не за принципом «треба то треба». Якщо жінка погано почувається, то їй таки погано, а якщо це відмовка — то треба з’ясувати, що діється у стосунках, а не зводити все до того ж шаблону «гріх чи не гріх».
Загалом, ця дилема якраз зворотна. Бо то примус до співжиття є гріхом. Натомість уникання співжиття ставить перед питанням «що відбувається?» Бо більше ніж гріхом воно є проблемою.
Є зв’язки, в яких жінці статева близькість не приносить ніякого задоволення, з різних причин. Але це ситуації, які вимагають зцілення — терапевтичного або духовного.
Натомість бувають ще інші ситуації: коли жінки у віці 40-50 років перестають відчувати бажання до співжиття, бо вони змінюються з віком і починають думати, що стали негарними і непривабливими. Отут починаються дилеми і драми, і таким людям треба допомогти, вказує о.Пшемислав Кавецький.
5
Чи «справжня християнка» зобов’язана прасувати сорочки своєму чоловікові?
Священики сміються. Загалом це дуже мило, коли жінка прасує чоловікові сорочки, але не це суворий обов’язок. Інколи чоловіки вміють це робити краще!
Це залишки давнього виховання, каже о.Пшемислав Кавецький, коли було загальновідомо, хто які ролі виконує в сім’ї. Сьогоднішня культура «перемішала» ці ролі. І якщо чоловік з жінкою мають свій розподіл обов’язків, і він, скажімо, пере і готує, а вона ремонтує автомобіль, — це їхня справа.
6
Священик сказав ліцеїстці, що вона буде поганою матір’ю. Бо «краще бідна сім’я, де мати займається домом, ніж коли вона ходить на роботу і має окреме життя».
А отже, один священик сказав, а другі коментують. Говорити так — жорстоко, коли дівчина хоче вибрати фах, навчатися і професійно зростати. Цілком можна уявити як «погану матір», завантажену працею, так і «нещасну матір», розчаровану і прибиту безконечним сидженням удома. Хіба ж можна сказати, що кожна мати, яка має професійну працю, — погана? А це випливає з такого підходу.
Проблема є, коли хтось так зацікавлений кар’єрою, що занедбує сім’ю. Але це не залежить від статі, бо зачіпає і чоловіків, і жінок. Професійні самореалізація і праця над зміною світу — це, зрештою, нормальна частина людського буття. Йдеться лише про те, щоби знайти межі та бути поміркованим.
Щоб мати хорошу сім’ю, працюючи, — треба попіклуватися про будування хороших стосунків, і одне не перекреслює іншої можливості. А в побожному підході до життя варто обійтися без жорстокого осуду…