Роздуми над Словом Божим на ІІ неділю Адвенту, рік В
Час визначено… Тривав 15-й рік правління кесаря Тиверія. Євангеліє одразу зазначає, що в Римській імперії є один правитель, натомість територія Ізраїлю має чотирьох володарів. У Юдеї від імені кесаря править Понтій Пилат, в інших регіонах інші четверовласники.
Відбувається щось дуже недобре. Імперія Риму — зібрана та організована, а Свята Земля — роздерта й поділена. Трохи згодом сам Ісус оцінить цю важку ситуацію: Кожне царство, розділене проти себе самого, запустіє, і дім на дім упаде (Лк 11,17). Так складалося завжди, коли Ізраїль забував живого Бога і був невірний Його заповідям. Коли перестаємо служити одному Богові, починаємо служити багатьом панам.
Та найгіршим знаком запустіння був поділ духовної влади. Тоді в Ізраїлі було двоє первосвящеників: Анна і Каяфа. Внаслідок огляду цієї короткої панорами маємо таке: язичники — об’єднані, віруючі — поділені.
Очевидно, що Бог обрав найважчий час, щоб прийти. Тоді, як і сьогодні, було багато несправедливості й нерівності, потрясінь і хвилювань. Було багато різного роду крайнощів, які передає образ низьких долин і високих гір. І хоча за римської влади з’явилися рівні, зручні та безпечні дороги, та все ж дороги моралі залишалися нерівними та вибоїстими. Народи ходили людськими стежками, забуваючи про путі Господні.
Ось чому слово Боже сталося на Йоанові в пустелі. Слово Боже не звучить і не лунає. Воно відбувається, здійснюється на людині. В ті часи Йоан був одним із небагатьох, над ким могло зродитись Боже слово, над ким воно могло знайти своє місце. В пустелі, де немає людських доріг, де потрібно довіритись лише Божому керівництву, — тільки там можна було розпочати Божий шлях.
Бог входить в пустелю людської історії. Дарма, що тоді навіть духовна влада була поділена між Анною і Каяфою, все ж таки Бог залишається вірним своїм постановам і продовжує ходити своїми давно протоптаними шляхами. Щоби звернутись до людини, Господь обирає незмінну дорогу священства. Він промовляє до Йоана Хрестителя, який був сином священика Захарії та наслідував його старозавітне священство.
Звісно, кожна людина може старатися осягнути Бога самостійно, може пробувати жити відповідно до свого сумління; однак якщо бракує конкретної особи, яка зворушує сумління, то людям буде дуже важко дійти до покаяння і навернення. Саме тому Слово Боже вказує на Йоана Хрестителя, наслідника старозавітного священства, який ходив по всій околиці йорданській, проповідуючи хрещення покаяння на прощення гріхів (Лк 3,3).
Покаяння і навернення — це єдині ліки на всі хвороби світу, на всі його потрясіння та крайнощі. Цікаво спостерігати, як лікар Лука грецькими медичними термінами описує сучасний йому світ: долина, або міжгір’я, співзвучна з латинським «глотка» або «горло»; пагорб походить від «набряк» або «пухлина»; те, що нерівне, — сколіоз, узагалі взято з грецької безпосередньо; і останнє слово, «вибоїсті дороги», — трахея, тобто шершавий, нерівний дихальний шлях. І в підсумку знову на час Адвенту маємо діагноз лікаря: «Горло буде наповнене, набряки/пухлини будуть знижені, сколіоз стане прямим, а трахея — гладкою дорогою».
Прочитаймо дослівно також останнє речення: і кожне тіло побачить спасіння Боже. Отож, здоров’я суспільства і кожної людини зокрема залежить від занурення у покаяння і навернення на відпущення гріхів, яке до нас приходить незмінною Божою дорогою священства.