Роздуми над Першим читанням на понеділок IV тижня Звичайного періоду
Брати! Що мені ще сказати? Адже мені забракне часу, як розповідатиму про Гедеона, Варака, Самсона, Єфту, Давида, Самуїла та про інших пророків, які вірою побороли царства, чинили справедливість, одержали обітниці, замкнули лев’ячі пащі, згасили силу вогню, уникнули вістря меча, одужали від недуги, були сильними у війні, обернули до втечі полки чужинців.
Жінки одержували своїх померлих через воскресіння; інші були закатовані, не отримавши звільнення, щоб осягнути краще воскресіння. Ще інші зазнали знущань і побоїв, а також кайданів і ув’язнення. Їх каменували, перепилювали навпіл, вони вмирали від леза меча, тинялися в овечих і козячих шкурах — нужденні, знедолені, зневажені. Ті, яких світ не був гідний, тинялися в пустелях, у горах, у печерах, в земних яругах.
І всі вони, засвідчені вірою, не одержали обітниці, оскільки Бог передбачив для нас щось краще, щоб вони не без нас осягли досконалості.
Євр 11, 32-40
У сьогоднішньому уривку автор послання загально говорить про інші приклади віри з життя минулих поколінь. І робить це двояко. З одного боку, «перемоги» чемпіонів віри: «побороли…, замкнули…, згасили…, уникнули…, одужали…» і т.д. А з іншого: «закатовані…, знущання…, побої…, ув’язнення» і т.п. В обох випадках віра відігравала визначальну роль. Для тих, що вірять, будь-яка подія виходить на добро — чи буде вона позитивна в очах людей, чи негативна. Приємне чи неприємне — все може «підливати» віру для її зміцнення та росту.
Господи Ісусе, зміцни мою віру в кожній життєвій ситуації!