Колись багато говорилося про працю над собою. Сьогодні багато говориться про прийняття себе. То чи раніше мали рацію, чи правда об’явилася тільки зараз?
Пояснення
Брак самосприйняття (акцептації), того, хто я такий, може мати серйозні наслідки. Зростання числа самогубств безсумнівно пов’язане з браком акцептації, наприклад, свого вигляду. Тема надто серйозна, щоб про неї так просто писати. Я б хотів тільки торкнутися спорідненого питання, яке можна назвати прийняттям себе. Однак це більше прийняття того, що я роблю, аніж того, хто я такий.
Акцептація
Я щоразу частіше чую, що самоакцептація це прийняття своїх позицій і поведінки, які ми не обов’язково любимо, але які нам важко змінити. Ліками може бути «прийняття себе». Хтось кричить на дитину і не намагається цього змінити, бо ж немає ідеальних батьків (що, зрештою, правда, бо їх нема). Інший зловживає алкоголем і каже, що йому це просто подобається, ну й від чогось же треба померти. Ми неспроможні змінитися, отож «приймаємо себе», ну і нам явно легше, ніж тим, хто постійно над собою працює.
Праця
У світі мого дитинства мало хто чув про прийняття себе. Більше — про те, що над собою треба працювати. Я не відчуваю, щоб ця диспропорція якось мене зачепила. Однак думаю, що вона торкнулася деяких моїх ровесників, які постійно собою незадоволені й постійно хотіли би щось у собі виправляти.
Вони кажуть — але з цього небагато випливає. Праця над собою це радше постійні нарікання, що виконують роль димової завіси для своїх слабкостей. Безрезультатність цих дій, на мою думку, є наслідком… браку прийняття себе!
Черговість
Озирнися і побач, де ти є. Побач свої вади і переваги. Перевір, скільки заощадив і скільки заборгував. Подумай про те, що добре, і про те, що погане. Тепер — час прийняти те, як було досі, а водночас — момент незгоди з тим, що може бути надалі. А майбутнє залежить від того, що ти вибираєш зараз.
Трохи плутано? Поясню.
Прийняття себе, своєї поведінки (яку ми не любимо, або ж любимо попри те, що вона деструктивна, наприклад, паління сигарет) — це вихідна точка для змін. Сама праця над собою, без самоакцептації, подібна до будування стін без фундаментів. Однак дехто затримується на самоакцептації, вважаючи, що це вже кінець подорожі. Але ж тільки тепер почнеться найцікавіше!
Тому потрібно зберегти правильну черговість. Не затримуватися на жодному з етапів і мати для себе поблажливий план.
Поблажливий план
Що спільного у Януша Корчака й Ігнатія Лойоли? Для мене вони — майстри «поблажливого плану».
Корчак бився об заклад зі своїми вихованцями про те, чи, наприклад, цей хлопець буде на цьому тижні битися менше. Заклад теоретично був між вихователем і вихованцем. На практиці з вихованець ішов на заклад із самим собою. Вихователь був тільки «контрольним пунктом».
Лойола заохочував провадити «нотатник поведінки». Щоразу, коли поведінка повториться, треба поставити крапку. Так ми самі собі даємо зворотну інформацію, який ефект приносять наші старання.
Самоакцептація це вихідна точка для праці над собою. А водночас у ході праці над собою потрібна акцептація. Зрештою, це ж зрозуміло, що не буде все ідеально, що те, що в нас слабке, не вийде змінити за порухом чарівної палички. Ясно, що всіх наших старих навичок не вийде змінити за один раз. Варто мати поблажливий план, у якому акцептація і праця над собою — як два весла, обабіч того самого човна.
Переклад CREDO за: Миколай Фокс, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
