Драма у двох діях

Роздуми над Божим Словом на XXVI Звичайну неділю, рік В

Євангеліст Лука завжди був чутливий до проблем соціальної несправедливості, бідності й нерівності. Він як лікар був уважний до людського болю і страждання. Тільки Лука передає нам притчу про безіменного багача і бідного Лазаря, в якій висвітлює всі ці проблеми.

У попередніх віршах 16-го розділу зазначається, що фарисеї насміхалися з Ісуса, коли Він навчав, що неможливо служити Богу і мамоні (16,13-14). Достаток і розкіш вважалися знаком Божого благословення, і навпаки: бідність і страждання — його відсутністю чи навіть карою за гріх. Ісус не розглядає тогочасних переконань. Він розповідає притчу про земне життя і життя майбутнього віку, адже все осягає свій сенс лише з перспективи вічності.

Багатий жив своїм звичайним безтурботним життям, але ми не можемо називати його негідним грішником тільки за те, що мав великі матеріальні блага. Точно так само ми не можемо вважати Лазаря великим праведником тільки тому, що він був бідний і стражденний. Давид у 37-му псалмі свідчить: Молодим був я і вже постарівся, але не бачив покинутого праведника і його нащадків, які просили б хліба (в.25). Притча не розповідає про те, як багач здобув свої матеріальні блага; так само не повідомляється про те, чому Лазар потрапив у ситуацію крайньої нужди. Ісус жодною мірою не засуджує багатство і аж ніяк не похваляє бідність і страждання.

Припустімо, що є вибір: прожити життя у розкішному домі чи провести свій вік перед його брамою з псами. Що обрати? Гадаю, це був би найлегший вибір у нашому житті. Отож, не засуджуймо нікого. Багач — це далеко не приклад грішника, а Лазар — зовсім не образ святого. Ісус не пропонує наслідувати ні того, ні того. Важливе тільки одне: яка буде моя вічність? Тому ця історія продовжується по смерті обох її героїв.

Усе кардинально змінюється. Лазар, який лежав перед ворітьми серед собак, тепер перебуває на лоні Авраама. Це стан вічного блаженства. Мойсей використовує образ материнського лона, коли звертається до Бога: Чи то ж я зачав увесь той народ? Чи то ж я породив його, що ти мені кажеш: носи його, мовляв, на лоні в себе, як то нянька носить немовлятко, аж до землі, про яку ти клявся їхнім батькам? (Чис 11,12). Багач же, навпаки, знаходиться у протилежному місці, серед полум’я: Чи візьме людина вогонь на лоно своє, і одіж її не згорить? (Прип 6,27).

Однак, знову не зовсім зрозуміло, чому Лазар був занесений ангелами на лоно Авраама і чому багач потрапив у місце муки та вогню. У притчі описано тільки актуальний стан речей, без жодної моральної оцінки. Коли багач кличе про милосердя до свого батька Авраама, той не випоминає йому жодних гріхів чи занедбань і надалі звертається до нього лагідно: Дитино… Багач ні в чому не звинувачений, але й Лазар ні за що не похвалений. В отримуванні лиха, якого зазнав Лазар, немає нічого прекрасного, а в щоденному багатому святкуванні — зовсім мало ганебного.

Про що ж навчає Ісус у сьогоднішній притчі? Якщо Лазар за життя отримав лиха і тепер втішається, а багатий отримав свої блага і тепер страждає, чи це означає, що по смерті ситуація обов’язково повинна змінитися на протилежну? Запитаймо простіше: якщо мені добре на землі, чи це значить, що у вічності я страждатиму? А якщо мені погано на землі, чи це значить, що у вічності я обов’язково буду щасливий?

Зовсім ні! Сам Авраам був надзвичайно багатою людиною: Був же Аврам вельми багатий на скотину, на срібло й на золото (Бут 13,2); проте відомо, що тепер він радіє блаженством небес. Однак чому він відмовив своїй дитині навіть у краплині води? Причина була не тільки в тому, що багач уже отримав свої блага на землі, але також у великій безодні: І крім усього цього, між нами й вами лежить велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили. Після смерті вже неможливо буде змінити свою вічність. Ані багач, ні Лазар також не зможуть вплинути на долю живих. Все, що впливає на нашу вічність, відбувається тут і тепер на землі. Живим потрібно слухати Мойсея і пророків — тобто жити Божим словом щодня, щоби встигнути побачити потребуючих: не тільки на лоні Авраама, але й перед своєю брамою.