Ісус просить нас «не відповідати злом на зло». Чи це означає, що ми маємо дозволити себе кривдити? Чи ми повинні погоджуватися на все від тих, хто бажає нам зла?
«Коли хтось тебе вдарить у праву щоку, підстав йому і другу» (Мт 5, 39-40). Можна би сказати, що ці слова Господа — певна гіпербола, характерна для Сходу, якийсь недосяжний ідеал, певний педагогічний парадокс. Можна би подумати, що ми не повинні читати Євангеліє дослівно. Тим часом це Слово, гостре як бритва, є чимсь, що зворушує і навіть захоплює. Доказом цього може бути хоч би те, що всі на нього постійно посилаються.
«Зло добром перемагай» (Рим 12,21; 1Тим 5,15) — так звучить ця фраза у тлумаченні св.Павла. Серед численних можливих реакцій на чиюсь агресію — гнів, помсту, прагнення відплати, розпач, погорду чи звичайну байдужість — є відповідь, яка виводить з рівноваги. А нею є лагідність, терпеливість, співчуття і пробачення. Те, що св.Павло називає плодами Святого Духа. Конкретне обличчя Любові (Гал 5, 22-23; 1Кор 13, 4-7). Відповідь, яку Христос уділяє тим, хто Його розпинає.
Не відповідати «око за око» не означає не реагувати
А власне кажучи, про що ідеться з тією щокою? Один професор біблістики пояснював, що є різниця між ляпанцем майже дружнім — відкритою долонею, яка легко вдаряє у ліву щоку, — і ляпасом, який вціляє у праву щоку і принижує: це жест погорди й відкинення. І навіть у такому разі Ісус просить нас не відповідати насильством на насильство, але триматися в усій своїй беззахисності. Це єдиний спосіб прорвати прокляте коло насильства.
Не варто надто легко відказувати, що це неможливо. Девід Вілкерсон, американський пастор і письменник, у своїй книжці «Хрест і стилет» розповідає про те, як Боже Провидіння завело його в середовище молодих волоцюг у Нью-Йорку. Їхній старший, виведений з рівноваги проповідями пастора, які набували щораз сильнішої популярності в цьому колі, погрожував порізати його на шматки. Пастор тоді відповів: «Можеш це зробити, але знай, що кожний із цих шматків надалі повторюватиме: я тебе люблю».
Можна також перелічити імена численних мучеників, які віддали життя за своїх катів. Однак ті гіганти любові не повинні заступати нам усіх тих, хто у щоденному житті запроваджує мир там, де триває війна, ніжність — там, де панує жорстокість. Це безумство? Героїзм? А може, відвага, щоб любити так, як Ісус: безумовно.
Це не означає, що ми не повинні реагувати на зло або погоджуватися на все. Коли справа стосується тільки нас, ми можемо відмовитися обстоювати наші права: «Тому, хто хоче судитися з тобою і взяти твою сорочку, віддай і плаща» (Мт 5,40). Якщо, однак, ідеться про конкретне добро якоїсь людини чи навіть певної групи, то любов вимагає дотримуватися справедливості та вимагати її.
Власність, здоров’я, честь, а тим більше життя (тілесне й духовне) наших братів не можуть бути виставлені на дію сили злого. Любов до наших ворогів інколи може привести нас до спротиву їм. Це провадить до дебатів, у яких ми виражаємо спротив, аж до відкриття судових справ, від необхідної оборони — до війни, де, хоч як прикро, ситуація насправді цього вимагає. В кожній граничній ситуації можна розпізнати учня Ісусового за двома рисами: він не розпалює ненависть і посилається на використання сили тільки тоді, коли не досягли успіху всі інші можливості.
Переклад CREDO за: о. Ален Бандельє, Aleteia