Насмішники — перші слуги спасіння

Роздуми над Божим словом на урочистість Христа Царя Всесвіту, рік В

Чи насправді Ісус — цар Всесвіту? Як Він здобув своє царство та своїх підданих? Про те, що Ісус є царем, який над усім панує, довідуємося сьогодні з опису Євангелія.

Це опис розп’яття Господа від св.Луки. Здається, що прибитий та знерухомлений Ісус уже нічим не керує, навіть самим собою. З Нього глузують представники Синедріону, члени найвищого юдейського суду, римські солдати — і навіть один зі злочинців. Усі ці глузування подібні. Вони підкреслюють людське безсилля Ісуса Христа: Він інших спасав, тож нехай спасе і себе самого. Троє розіп’ятих, три глузування і табличка з написом трьома мовами: Ісус Назарянин — Цар Юдеїв. Проте ніщо тут не випадкове… Все те, що мало зневажити Господа, послужило тільки більшій Його славі та нашому спасінню.

Римляни розпинали на хрестах особливо небезпечних злочинців, бунтівників чи заколотників. Ісуса розіп’яли першим, посередині. Праворуч та ліворуч від Нього прибили двох інших злочинців: там Його розіп’яли і злочинців, одного по правиці, а другого по лівиці (Лк 23,33). Мабуть, римські воїни вважали Месію з Назарета небезпечнішим за інших, тому розмістили Його в центрі. Можливо, просто хотіли висміяти Ісуса як царя, чиїм почтом стали злочинці. Однак несвідомо вони тільки виконали Божий задум і пророцтво: [Він] видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався (Іс 53,12). Зазвичай засуджені проклинали тих, хто їх видав на смерть, а також виконавців вироку. Ісус же сказав: «Отче, відпусти їм, не знають бо, що роблять» (Лк 23,34) Знав це тільки Господь. Він повністю усвідомлював, що Він робить і для чого має бути саме так. Божий Син точно виконував усе, що було написане про Нього.

Насміхання з Ісуса Христа на Голгофі заповідав 22-й Псалом: Всі, хто на мене дивляться, глузують з мене, кривлять губи, кивають головою. Це здійснилося, коли того часу насміхалися над Ісусом начальники, кажучи: «Він інших спасав, тож нехай спасе і себе самого, якщо Він Христос, Божий Обранець!» У глузуванні представників найвищого юдейського суду можна розпізнати голос сатани, який спокушував Ісуса на наріжнику Єрусалимського храму, ставлячи під сумнів Його гідність та місію: Якщо ти Син Божий, кинься звідсіль додолу (Лк 4,9). Ісус мовчить, не відповідає, адже Він прийшов не себе самого спасти, а набути собі вірних кров’ю свого хреста (пор. Кол 1,20).

Лука описує, що солдати приступали до Ісуса і подавали Йому… Так поводились на трапезах царів, однак Ісус отримав оцет замість вина. Це також передбачив Бог у своєму Провидінні: в спразі моїй напували мене оцтом (Пс 69,22). Ісус отримує оцет замість вина, тому що Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але — послужити й дати життя своє на викуп за багатьох (Мт 20,28). Насмішники стають першими слугами спасіння. Уже вдруге лунає прохання про спасіння, тепер з уст солдат. Однак, подаючи оцет замість вина, вони своїми діями визнають, що Ісус спасатиме не себе, тільки нас.

За римським звичаєм, над злочинцями розміщували табличку з написом їхньої вини. Над Ісусом було написано, що Він — Цар, трьома мовами: грецькою, латинською та єврейською. Ця насмішка перетворилась у наступне пророцтво, яке вже здійснилося, що «найсильніші між народами — римляни, наймудріші — греки і найпобожніші — євреї ввійдуть у Царство Боже і будуть проповідувати його» (бл. Теофілакт Болгарський).

Третє глузування приходить з уст злочинця. Він напевно сподівався, що Ісус, рятуючись сам, допоможе також і розп’ятим злочинцям. Тому він заявляє: Хіба Ти не Христос? Спаси себе й нас! За іронією, це третє благання про спасіння, яке висловив засуджений на смерть, найбільше відповідає істині. Ісус прийшов спасти засуджених на смерть, тобто всіх нас.

Ісуса Христа розіп’яли на скелястому пагорбі, який зветься Голгофа, тобто «череп». Таку назву пагорб отримав з огляду на свою форму. Однак саме тут збувається Протоєвангеліє з Книги Буття 3,15. Після того, як Господь Бог прокляв змія в саду, Він промовив: Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту. На хресті Голгофи, що стояв наче на черепі, Ісус розчавив голову сатані й приніс спасіння кожній смертній людині.

Ісус дарує рай свого Царства першому, хто жалів за свою провину та визнав її: ми [страждаємо] справедливо, бо дістаємо належне за те, що вчинили! Тільки після визнання своєї провини засуджений на смерть злочинець має відвагу просити: Ісусе, згадай мене, коли прийдеш у Царство Твоє. Довге мовчання Ісуса закінчилось. Він негайно відповів прощенням на молитву засудженого: Воістину кажу тобі: сьогодні ти будеш зі Мною в раю. Злочинець визнав Ісуса невинним; Ісус же зробив його першим невинним, тобто прощеним. З хреста — на небо, а з засудженого — спасенний. Спасіння — це дар, який ми приймаємо скрушеним серцем, через визнання провин і молитву.

«Ісус не тільки ввів розбійника до раю, але ввів його раніше від усіх, навіть перед апостолами, щоб ніхто після цього не заперечував входу в рай, не зневірювався в своєму спасінні, споглядаючи, як той, хто скоїв незліче́нні гріхи, мешкає в царських палацах» (бл.Теофілакт Болгарський). Серед глузувань і насмішок у розіп’ятому чоловікові з Назарета злочинець побачив свого Царя.