Одна з найбільших дурниць у нашому репертуарі — казати «страждання облагороджує».
Чи насправді з усією певністю можна сказати «Бог так хотів», стоячи над ліжком у госпісі чи в онкологічному відділенні?
Хрест Спасителя був однією з сотень тисяч шибениць, які стирчали вздовж доріг Римської імперії. Він став знаряддям спасіння і благодаті, бо прибитий до хреста Чоловік кинувся з його висоти в обійми Бога. І нам дав таку можливість.
Нічого не поробиш
Хвороба — наша чи когось близького, наші різноманітні слабкості, недомагання, обтяження, пов’язані з віком, зрештою — відхід тих, кого ми любимо. Вся гама страждань, які просто приходять у певну мить життя, не питаючи нас про згоду ані про нашу готовність.
Ясно, що не раз до певної міри обґрунтованими видаються наші невчасні зауваження про «якби менше курив», «якби більше про себе дбала», «якби регулярно обстежувався». Але чимало страждань і клопотів приходять без нашої і без будь-чиєї іншої провини.
Так уже діється у світі, Богом створеному й відкупленому, але до кінця свого існування позначеному слідом космічної катастрофи, яку ми звемо первородним гріхом і наслідком якої є порушення первісно запланованої Богом гармонії і стану щастя.
Інколи ми ще можемо боротися, старатися виправити свою ситуацію, лікуватися, пробувати допомогти собі та іншим. Але не раз уже нічого не вдасться зробити, або просто неможливо зробити бодай щось. Тоді в серці починається боротьба.
Боротьба за образ Бога
Перед лицем страждання, з яким ми боремося (або якого жодним чином не можемо уникнути ані відступитися), в серці спалахує боротьба. Вона відбувається в кожному серці, кожної людини — незалежно від того, чи вона віруюча, чи ні. Боротьба за розуміння, за знайдення сенсу в тому, що нас спіткало.
Для віруючої людини це, в кінцевому підсумку, боротьба за образ Бога. Стаючи перед хворобою, слабкістю, втратою сил, втратою близької людини, ми раніше чи пізніше запитуємо: «Чому?» Якщо не втечемо в невіру, в переконання, що «все це не має сенсу», а життям людини розпоряджаються тільки біологія і минущість, то будемо змушені запитати себе про роль, яку в усьому цьому відіграє Бог.
Як люди віруючі, ми тоді почуваємося (не завжди свідомо) зобов’язаними «захищати» Бога, який допустив таку болісну ситуацію в нашому житті.
Дві відповіді, які часто самі просяться на язик (або їх нам підсовують інші, або ж ми самі їм це підсовуємо), — це «випробування» або «кара». Тоді ми охоче користуємося формулами «Божа воля» або ж «Бог так хотів».
Але звідкіля така певність???
Насправді це тільки спрощення — шляхетне в своїх коренях, але дуже небезпечне у можливих наслідках такого мислення. Ми хочемо таким чином «захистити» Бога (переконуючи себе самих або інших людей, що у Нього «свої причини» дозволити якесь нещастя); але такий Його образ, що постає за цим ствердженням, насправді дуже страшний.
Чи я справді з чистим сумлінням і повною впевненістю можу сказати, що «Бог так хотів», стоячи над ліжком у госпісі, в онкологічному відділенні, над остовом розбитого в аварії автомобіля, дивлячись, як людина, яку я знав і любив змалечку, мучиться і розвалюється, придушена старістю? Чи ж я насправді впевнений, що це — воля Божа?
Страждання не облагороджує!
Одне з найдурніших стверджень у нашому репертуарі — що «страждання ушляхетнює». Якщо це так, то регулярно бий себе молотком по пальцях, і шляхетність із тебе аж попре. Треба мати воістину могутню бездумність й просто-таки патологічний брак емпатії, щоби повторювати такі дурниці.
Ні, страждання не облагороджує. Бо воно не є нічим добрим. Тому воно і ніколи не є волею Бога. Якби було, то ми би мусили визнати, що Бог може хотіти (і вочевидь часто хоче) зла і страждання своїм створінням. Але це не той Бог, якого ми знаємо з Об’явлення: не Отець, якого нам об’явив Спаситель!
Шибениця і кладка
Хвороби, трагедії, клопоти, старість, утрати не є нічим добрим самі по собі. Бог не посилає їх нам як «хрести», у каральних або виховних цілях. Жодне з них також не є хрестом «автоматично». Це просто зло (не обов’язково моральне), з яким ми стикаємося.
З цим злом ми стикаємося тому, що запланований Богом порядок світу був зруйнований катастрофою гріха, діапазон якого завжди космічний та універсальний. Але це зло (не раз воістину страхітливе) може стати хрестом, тобто місцем пасхальної перемоги, благодаті і спасіння, якщо ми захочемо (мірою своїх сил і можливостей) його саме так прийняти і пережити.
Однак це залежить від нашої волі. Хрест Ісуса був тільки однією з сотень тисяч шибениць уздовж доріг Римської імперії. Він став знаряддям спасіння і благодаті, бо прибитий до нього Чоловік кинувся з висоти свого хреста в обійми Бога. І нам дав таку можливість.
Самі по собі ми на це не здатні. З Ним — так. Якщо я пробую переживати те зло, яке мене нищить, у єдності з Ісусом (через молитву, таїнства, через уперто повторюваний акт моєї слабкої волі, зверненої до Нього), то завдяки Його благодаті моє страждання стає хрестом — кладкою, що перекинута між цим світом, із його ранами гріха, в якому живу я, і «новим небом та новою землею», де «Бог обітре з очей кожну сльозу, і смерті вже відтоді не буде, ні жалоби, ні крику, ні труду більше не буде» (див. Одкр 21).
Молитва про відкриття і прийняття хреста незаслужених страждань
Мій Боже, мені боляче. Ти знаєш про моє страждання. Знаєш про мій біль через… (сформулюй Богові причину свого страждання).
У мені все бунтує проти того, що я мушу терпіти. Я не маю сил. Я не хочу цього. Але я знаю, що Ти — зі мною. Знаю, що Ти мене любиш і не хочеш мого страждання. Я не розумію, чому Ти його дозволяєш. Я не здатний пізнати його страшну таємницю. Але я знаю, що з Тобою воно може мати сенс.
Будь зі мною в усьому цьому. І допоможи мені бути з Тобою. Зміцни мою віру в Тебе, мою любов до Тебе і мою надію, мою довіру до Тебе. Вчини, щоб це моє страждання стало хрестом — хоч однією скалочкою в Хресті Твого Сина, а через це набуло сенсу і принесло добрі плоди. Те, що я переживаю, жертвую Тобі в намірі… (назви людину або справу, яка для тебе важлива).
Люблю Тебе, Боже, хоч і не розумію Тебе. І знаю, що Ти любиш мене. Тому — хоч я не можу Тобі дякувати за моє страждання — я дякую Тобі за Твою любов. Тепер я перебуваю на хресті, в обіймах Ісуса, який живе і царює на віки вічні. Амінь.
Переклад CREDO за: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
