Брехати дітям — це нормально?

У батьківстві є чимало нагод розминутися з правдою. Проте, перш ніж це зробити, подумайте над тим, що написано далі.

За минулі роки я нагромадив цілі копи малюнків, виконаних моїми дітьми. Деякі з цих картинок — просто мазанина, інші більш-менш вдало представляють нашу сім’ю. Також часта тематика це сходи й заходи сонця. Як і до всіх інших речей, які роблять діти, я до цих малюнків ставлюся серйозно.

По-перше, тому, що вони показують цінні моменти їхнього життя, яке я хочу запам’ятати. По-друге, тому що любов, із якою вони їх творять і дарують, — справжня. Тому ці малюнки мають справжню цінність. Але чи це означає, що вони гарні? Хіба вони б могли потрапити до музею? Чи вони хоч би найменшою мірою вказують на те, що моя донечка, коли виросте, стане уславленою художницею?

Та певно що ні.

Ось питання, над яким сушать голови чимало батьків: як виразити заохоту нашим дітям і належно оцінити їхні старання, не вдаючись до брехні? Остання річ, якої б я хотів, це захоплюватися цими «шедеврами» і годувати своїх дітей ілюзіями. Тому я тільки оцінюю їхню старанну працю, дякую за подарунок і кажу, що він мені сподобався. Усе згідно з правдою. Але я ніколи не вводжу їх в оману.

Знаю, що частина батьків не погодяться зі мною і скажуть, що «невинна брехня» у такій дрібній справі, як дитячий малюнок, не може завдати значної шкоди. Дехто обманює своїх дітей із найкращих намірів. Обмани можуть уберегти малюків від хаосу і зла, які несе світ. Ми прагнемо зберегти їхню невинність, перш ніж вони будуть змушені стати віч-на-віч перед реальністю хвороби, смерті, насильства чи розлучення батьків…

Із цих самих намірів деякі батьки представляють своїм дітям світ магічним чином і дозволяють їм вірити в «Миколайчика», зубну фею чи що якесь щось узялося нізвідки. Бувають також моменти, коли діти доводять нас до сказу і їм просто легше збрехати, ніж переконати. Наприклад, «як не почистиш зуби, то випадуть», «зараз казочку не подивишся, бо телевізор зламався», або «ми сьогодні в парк не підемо, там зачинено».

Я не хочу виноситися ані будь-кого принижувати. В мене самого безліч вад як у батька. Однак одного рішення я тримаюся незмінно: я ніколи не збрешу своїм дітям, ні з якого приводу. Й ось чому.

Вони почнуть обманювати вас

Дослідження вказують на тривалі негативні наслідки, які справляють на дітей обмани їхніх батьків. Контроль поведінки дітей через говоріння неправди не діятиме завжди. Зрештою діти зрозуміють, що ми ними маніпулюємо. Навіть невинні на вигляд обмани викликають у них справжні емоційні сум’яття.

Коли вони довідаються правду — почуються зрадженими і зганьбленими. Якщо ми самі в певних ситуаціях даємо їм приклад, що брехати варто, щоби спростити собі життя, то наші діти напевно візьмуть цю науку до серця і діятимуть згідно з нею. Вони напевно почнуть дурити батьків, учителів та інших людей, де лиш постане така потреба. І безумовно робитимуть це із найліпшими намірами!

Втрата довіри

Я хочу, щоб мої діти могли вірити в кожне моє слово. Я дуже швидко навчився, що не можу лякати їх неприємними наслідками, яких не збираюся вживати. Не можу брехати, щоб викликати послух. Не можу сказати дитині, що десь її залишу саму, як вона не взується. Я б такого ніколи не зробив, і зрештою вони в цьому переконаються. Також вони переконаються в тому, що їхні малюнки не особливо гарні. Я навчився, що якщо я постановляю завжди говорити правду, незалежно від обставин, то мої діти мені довірятимуть без вагання і я не буду змушений вдаватися до погроз.

Шлях навпростець не провадить до зрілості

Нам легко обманути, щоб уберегти дітей від зла, щоб підсилити в них почуття власної цінності, або щоби стримати лавину складних запитань. Однак напівправда, яку ми вимовляємо, затримує процес дорослішання наших малюків. Дорога навпрошки ніколи не приносить добрих плодів. Правдомовність це завжди найкращий вибір, оскільки стимулює внутрішній розвиток наших дітей, навіть якщо щира відповідь на поставлене ними запитання провадить до довгої і тяжкої розмови.

Те, що ми робимо, важливіше за наші наміри

Нерідко ми виправдовуємо свою погану поведінку тим, що в нас були добрі наміри. Вочевидь ми визнаємо, що в більшості випадків обман це погано, однак інколи ми його пояснюємо своїм добрим хотінням. Діти швидко це вловлюють і утверджуються в переконанні, що наміри — це важливіше за вчинки. А це вже пряма дорога до життя, повного відмовок та уникання відповідальності. Однак, зрештою, не наміри ж найважливіші. Найважливіше — те, що ми робимо, і те, чи можна нам довіряти.

Висновок дуже простий: якщо ми обманюємо своїх дітей у малих справах, то, може, нам вдасться вибратися з невеликих ускладнень, але рано чи пізно ми можемо сподіватися набагато складнішого: проблеми з довірою та відповідальністю. Щирість завжди оплачується. Від неї буде користь і вам самим, і вашим дітям.

Переклад CREDO за: Мішель Реньє, Aleteia