Нині багато людей запитують себе: як поводитися в цій ситуації кризи, епідемії, неясності майбутнього, і як пережити цей час?
Одні, сповнені напруження та внутрішнього болю через досить жорстоке скорочення святкування Пасхальної літургії, намагаються навіть чинити тиск на зміну цих законів. Інші підходять до цього питання з миром, впевнено очікуючи розвитку подій. Ще інші, релігійно байдужі, думають просто як не заразитися і якось вийти з цього живим-здоровим.
Нинішня ситуація, безсумнівно, є Божою благодаттю для світу, для людства і особливо для Церкви. Бог, не вживаючи «знеболювальних засобів», оголює нас; припиняє культ золотого тельця (одне з читання літургії Великого посту Вихід 32,7-14).
Щодня Слово Боже чудово інтерпретує реальність, у якій ми живемо. Воно є чудовим іспитом совісті й пробуджує надію (тому що це Боже слово). Бог радикально позбавляє нас того, що є зовнішнім, включаючи можливість участі в Євхаристії (до речі, я думаю, що так Він хоче привернути нашу увагу до багатьох профанацій Євхаристії, святотатського прийняття Святого Причастя, до чого деякі, мабуть, навіть звикли).
Зазираючи в серце, ми бачимо ціле стадо золотих тельців, які ревуть, щоби їм поклонялися. Ціла купа тельців: турбота про те, щоб люди мене поважали, або що про мене скажуть; екологічна їжа; телятка, які все ще хочуть, щоб їх пестили, помічали, цінували, кадили їм. Таким тельцем можуть бути і форма молитви, й духовність, і різні релігійні прояви, улюблені священники, без яких просто неможливо жити. Це можуть бути емоційні та духовні переживання — наприклад, відпочинок у Святому Дусі й навіть харизми, яких Церква потребує сьогодні. Таким тельцем навіть може бути спосіб, у який приймається Причастя: до уст або на руку, і навіть, о жах, тельцем може бути Свята Меса просто як релігійна звичка, в якій я, що частіше беру участь, то більше почуваюсь особливим у цьому таки язичницькому світі. Тому я дивлюся згори на тих, хто не ходить до церкви. Для багатьох священників тельцем є різні душпастирські події, від яких результатів мало, окрім того, що «щось» відбувається. Корпоративно накручені, вони думають, чим би тут ще окадити тельця.
Ось чому Господь проходить із силою і очищає свою отару від золотих тельців, розриває старі бурдюки, ламає схеми, виявляє розрив між релігійністю та вірою і нагадує, що саме Він є храмом. І ми маємо час, нарешті маємо час! У священників є час на молитву, у батьків є час на дітей, у братів і сестер є шанс познайомитися краще, люди встають вранці виспані. Нарешті ми маємо час!
Хіба ми не століттями зробили тельців зі своїх традицій, звичок (скільки битв за чорне взуття Папи Франциска, начебто існування Апостольського Престолу залежить від кольору взуття?), ритуалів, почесних звань, моди, роботи, кар’єри, нових релігійних вражень, пристрасного слухання пророків YouTube? Нам подобається мати Бога під контролем, ми звикли до Бога, який діє за нашим розпорядженням, яким можна маніпулювати і мати лише для себе. Багато хто може подумати, що робить Богові ласку, поклоняючись Йому, а насправді то часто обожнює себе самого.
Наша ЕГО хоче підпорядкувати собі Бога і поклонятися Йому відповідно до наших власних ідей та потреб. Літургія, хоч і повинна служити Божій славі, може стати культом золотого тельця, яким є добре самопочуття, виконання Закону, віддання Богові, того що Боже, щоб почуватися добрим католиком. Година на тиждень для «священного», а потім це просто «світське» життя. Треба сказати, що обставини, в яких ми живемо сьогодні, показують, що ми насправді не знаємо Бога, тому що Він РІЗНИЙ, інший, ніж наші уявлення про Нього. Ось чому сьогодні так багато людей впадають у розчарування, паніку, істерику, думаючи, що вони борються за права Бога, — а насправді вони борються за свого тельця, до якого вони звикли, при якому почуваються в безпеці і якого тримають на повідку власного страху.
З іншого боку, Бог захотів обдарувати нас Великоднем у новій формі. І я не маю ілюзій: це будуть справді великодні свята, коли Господь позбавляє нас усієї пишності та зовнішності, так щоб нічого не затьмарило Його самого. Під час Пасхальних свят з Ісуса здерли навіть туніку, позбавили Його всього, що Він мав у світі. Саме тому Господь запрошує цього разу зайти до Його кімнати і поклонятися Йому в дусі та правді.
Коли релігійні люди позбавлені своїх обрядів, вони губляться й не можуть знайти себе, вони відчувають дезорієнтацію і страх. Тим часом Бог не обмежується храмом чи літургією, Бог дає про себе знати тим, хто любить Його, і співпрацює з ними в усьому заради їхнього блага (пор. Рим 8,28). Священник і левіт відмовилися проявити любов, оскільки поспішали на храмові обряди (пор. Лк 10, 31-32). Можливо, Бог хоче нагадати нам, що найперший жертовний престол — це людське серце. Чудово, що Ісус зробив християнство релігією серця, а не храму. Сьогодні, коли ми маємо обмежений доступ до Євхаристійного вівтаря, можливо, варто поглянути на те, що відбувається біля вівтаря серця: кому я служу і кому приношу жертви.
Благовіщення Господнє відбулося не в храмі чи навіть у Єрусалимі, а в убогій норі, про яку ніхто не чув у Старому Завіті, і скероване воно було до звичайної дівчини, яка не вирізнялась нічим особливим і нічого не робила, — але слухала слово Боже. Ця подія була для Неї як справжній землетрус, від якого Вона могла втекти, якби захотіла. Але Вона пішла ва-банк, вважаючи, що Бог краще знає, що має бути.
Різдво відбулося за містом, подалі від релігійних еліт. Смерть Ісуса також відбулася за міськими стінами, і це була перша великодня літургія (без Апостолів, без знайомих і друзів; кати зірвали з Нього одяг, дали Йому оцет, глузували, а потім солдат проколов Йому бік списом). Тепер Бог запрошує свою Церкву увійти у Страсний тиждень, і ми маємо благодать брати участь у цьому.
«А поруч з хрестом Ісуса стояли: його мати та сестра його матері Марія, дружина Клеофаса та Марія Магдалина», а ще Йоан — п’ятеро людей. Це була перша Літургія. Історія вийшла на повне коло? Це справжня благодать, коли вже можна побачити промені воскресіння вранці, хоча час очищення тільки почався.
Можливо, я здивуюсь деяким рішенням церковних пастирів і вони навіть будуть мене боліти; але знаю, що, слухаючи їх, я залишаюся під хрестом, навіть якби я не зміг відправляти Святу Месу. І це подобається Богу, бо, як казали перші монахи, послух приємніший Богові, ніж поклоніння. Час, простір та обставини для любові не мають значення, «любов переживає все, все вірить і все переносить» (пор. 1Кор 13).
Нинішня ситуація чітко показує поділ між віруючими: люди з глибокою пасхальною духовністю, які залишаються в мирі, дотримуються законів без заколоту та чекають на воскресіння, позбавлені можливості Адорації Пресвятих Дарів — поклоняються Ісусові у своїх серцях та в інших; і люди з невротичною духовністю, які зі страхом пишуть кілометри текстових повідомлень, надсилають тисячі відео, повідомлень про кінець світу, дратуються і лютують, рвуть волосся і кричать від болю, пишуть клопотання, спостерігаючи, як Човен Петра (Церква) йде на дно, і в усьому винні Папа Римський і єпископи. Вони просто забувають, що в цьому човні спить Господь Ісус, який одним словом, поглядом, усмішкою може перемінити історію людства, яку ми зараз спостерігаємо.
Прикметно, що християнство поширилось у світі зокрема через переслідування в Єрусалимі. Тому я вірю, що нинішній утиск є передвісником нової весни Церкви. Я твердо вірю, що коли ми повернемося до наших храмів, Таїнство буде по-справжньому Пресвятим для нас; що ми станемо навколішки — схилимось та зробимо знак хреста з більшою уважністю; можливо, ми зрозуміємо, що священна Літургія не є часом, щоб відповідати на телефон, написати есемеску під лавкою, але це унікальна можливість віддати славу Богові особливим чином, тобто з глибини серця, і що наші серця горітимуть вогнем справжньої любові, отримуючи Святе Причастя.
У мене часто виникає враження, що католики думають, ніби Ісус — католик, православні — що Він православний, протестанти — що Він протестант… а тим часом Він просто Бог, і ніщо не вислизає з Його рук. Загримів Бог слави! (Пс 29) Бог робить загальне передсвяткове прибирання, тому що Він нас дуже любить !!!
Ситуація, в якій ми перебуваємо, відкрила глибоко приховані страхи у наших братів, які проявляються у формі паніки через обмеження, видані єпископатом та урядом («священна» історія йде рука в руку зі «світською» історією). Заради чистоти віри вони (тобто наші брати) навіть не бачать, як часто поклоняються золотому тельцю, зробленому з їхніх переконань, поглядів, принципів та пророчих амбіцій, тож «Бог є тут, щоб нам служити»… Тим часом Бог показує нам, що нічого нам не належить, ні побожні маски, ні Свята Меса, ні навіть Причастя на Великдень. Багато хто не може уявити Пасхи без кошика (черговий золотий телець), кадила, молитви біля Гробу/Плащаниці, мокрого Поливаного Понеділка, привітань і, як це прийнято за нашим звичаєм, святкового застілля, политого домашньою самогонкою, виготовленою ще з Нового Року. Священникам, які з нетерпінням чекають номінацій прелатів, які Ватикан публікує у Великий Четвер, доведеться почекати ще трохи; ну і цього року в парафіях не буде святкового «прибутку» з пожертв, а навпаки, лише втрати. «Ось Пасхальні свята, під час яких вбивається справжній Агнець і Його Кров очищає доми віруючих» (Великоднє послання — Exultet). Це час справжнього очищення. Тільки ми звикли до того, що ця смерть, ця Пасха, — несправжня, і вона нас не стосується; вона стосується Агнця, а ми тут — щоб святкувати. Але цього року вона нас теж стосується (включаючи те, що багато хто відзначить свій останній Великдень. Нехай Господь прийме їх до своєї слави та дасть участь у воскресінні).
Легко, просто і приємно живитися жертвою Агнця. Тим часом Христос зараз хоче нагодувати світ ще й нашою жертвою, тому що тільки любов, яка жертвує собою, — помножується і дає життя. Тому Господь ввів Церкву в Пасху дуже радикально. Значна частина того, що ми роками збудували, помре! І відтепер уже не буде таким, яким було. Церква ніколи не буде такою, якою була, Вона буде набагато красивішою, буде сяяти пасхальним світлом Воскреслого Господа; Вона буде простою і бідною, уповаючи тільки на милість свого Господа. Церква поранена, як Тіло Воскреслого, але жива Його любов’ю. Церква, звільнена від світськостій очищена від чималих брудів. Неміцна Церква, але також необхідна світові, як сіль. Церква така слабка, як Симон, і така ж сильна, як Петро. Є надія!!! Настає весна Церкви, вже здалека чути небесне Алілуя!
БОГ Є ЛЮБОВ.
Помолімось, щоб ми не змарнували цього часу найкращих пасхальних реколекцій у житті, які цього року подає нам саме Небо.
Господи, зроби наші серця смиренними та довірливими.
Переклад для CREDO отець Григорій Зомбек за:
о. Марек Васонг,
Спільнота Милосердної Любові
фінансово.
Щиро дякуємо!
