В кого є покликання?

«Вчитель з покликання», «лікар з покликання», «з тієї парафії є багато покликань», «він не почув покликання».

Слово «покликання» в словнику не тліє, використовуєтсья дуже часто і в дуже різних контекстах. Чим воно є? Звідки і для чого воно?

Богопосвячене або подружнє життя можна добре пережити лише тоді, коли воно сприймається як покликання – особливий дар Бога.

День Консервованих Осіб

Другого лютого відзначається свято Стрітення Господнього та День Богопосвячених Осіб. Проходять молитви за тих, хто присвятив своє життя Богові. Дуже слушно, адже богопосвяченим людям дійсно така молитовна підтримка надзвичайно потрібна і не лише один день на рік. Хоч нажаль в цей день інколи проголошуються різні промови про те, які то священики, монахи та монахині бідолашні, обділені, чого лише вони не позбавленні: ані сім’ї, ані дітей… Після вислухання таких слів хочеться не радіти за людей, щасливих тим, що живуть із Богом, а лише важко зітхнути і назвати богопосвячених «консервованими». Але якоюсь мірою й не дивно, що ці промови напівтраурнопохоронні, адже в суспільстві побутує думка, що священство та монашество набагато важчі шляхи порівняно із подружжям. Я, як патентований відлюдько, не погоджуюсь. Немає легших або важчих шляхів, є лише СВІЙ. А от важчим він стає тоді, коли людина його не приймає, а йде чужим. Жити в подружжі, розуміти іншу стать, як і священство чи монашество, дано не всім. Подружнє життя набагато важливіше та набагато важче, ніж це зазвичай вважається та здається на перший погляд.

Терор родичів

Причини одруження, виходу заміж, вступу до семінарії або монастиря бувають різними. Наприклад, бажання не самої молодої людини, а її родичів, приміром, бабусі. А якщо її слово – закон, мусить бідолаха йти в семінарію. Але щомісячні дні зосередження (див. словничок), реколекції (див. словничок), викладачі та сотні уроків та чергувань дають час задуматись чи слід ставати священиком. А відтак «жертва покликання бабусі» таки набирається сміливості й на Божу славу і для свого спасіння залишає семінарію.

Натомість, коли родичі напосідаються із словами: «Тобі вже вісімнадцять, а ти ще досі в дівках сидиш», – то не кожна дівчина здатна встояти постійному тиску і виходить за першого-ліпшого. Хоч вже від самого початку було зрозуміло, що жити вони разом не будуть, але важливо зовсім не це, а те, що родина вже переслідувати не буде, бо ж «в дівках» вже не сидить, а розлучились, то «з ким не буває, часи такі…», а от після розлучення вже «можна нормально влаштовувати своє життя».

Тривання від приготування

Час на приготування до будь-якого таїнства дає можливість подумати чи слід його взагалі приймати, а якщо так, то якомога краще до цього приготуватися. Навчання в семінарії триває 7-8 років, якщо є сумніви, можна вийти в будь-який момент. Інколи, навіть після шести років навчання семінарист виходить або ж його про це просять.

Із шлюбом інакше. Хоч в Католицькій Церкві можна прийняти таїнство шлюбу лише після проходження обов’язкових передподружніх катехез (див. словничок на стор. 13) та від моменту зголошення настоятелеві до дня шлюбу повинно минути принаймні (або «АЖ») три місяці, та це ще зовсім не означає, що цього дотримуються всі настоятелі. Коли я був дияконом, мені довелось провести передшлюбну зустріч із нареченими. Було дві «пари». Одні зустрічалась два роки, а другі – знайомі три тижні. З другої пари на катехезу прийшла лише дівчина, а її половинка приїздить вже безпосередньо на сам шлюб, який відбудеться рівно за тиждень…

Звісно, буває по-різному: є випадки, коли люди роками готуються, а потім живуть не довше кількох місяців або навпаки. Але це швидше винятки, ніж правила. Про долю обох пар я нічого не знаю і бажаю всіляких гараздів, але щось не віриться, що друга пара досі разом.

Вік має значення

Якщо навіть хтось прийде до семінарії, щоб «закосити» від армії, то швидко і вийде – за нелогічністю. Цитуючи одного, тепер вже екс-клірика (див. словничок) та екс-вояка: «Краще в армії десять місяців, ніж в семінарії сім років». Щоб прийняти священство, потрібно досягти віку 25 років, для шлюбу достатньо всього 16 років.

Богопосвячене або подружнє життя можна добре пережити лише в тому випадку, коли воно сприймається не як щось само-собою зрозуміле (роки прийшли – пора заміж виходити або взагалі «щось робити»), а як покликання – особливий дар Бога для спасіння та щасливого життя.

Ґрунт

На те, щоб прожити життя (не частинку – все) з однією людиною, лише людських сил замало. Тут потрібні надлюдські сили. Сприймання подружжя як покликання від Бога, а «цієї людини» як людини, даної Ним, кардинально міняє підхід. В гру вже входять не так сильно усі почуття, думки, позиції, забаганки, які, як правило, бувають дуже хиткими, короткотривалими та протилежно відмінними одна від одної. Подружжя як покликання – це будування на Богові та Його Волі. Сім’ї, що разом регулярно моляться, рідко розлучаються. Це факт.

Покликання дається Богом, як колір волосся, шкіри, схильності до математики або літератури. Хтось має покликання до подружнього життя, хтось – до богопосвяченого. Є в кожного, але своє.

Словничок:

День зосередження – день духовної віднови, коли немає лекцій, весь день проводиться в мовчанні, молитві та духовних роздумах.

Клірик – студент семінарії, семінарист.

Реколекції – кількаденні духовні вправи.