Свобода і Божа благодать: Бог забирає свободу чи веде до неї?

Питання: Бог забирає свободу чи веде до неї? Яка сучасна думка Католицької Церкви про свободу та Божу благодать?

Відповідає Vatican News:

Коли ми говоримо про співвідношення між благодаттю і свободою, то часто думаємо, що з одного боку є діяння Бога, а з іншого — дія людини. Якби ми насправді в це вірили, то це можна було б назвати пелагіанством, або хоча б напівпелагіанством. Дія Бога і дія людини не можуть стояти на одному рівні. Дія Бога — це головна першопричина, а дія людини — це інструментальна первопричина. Пояснимо це словами св.Томи Аквінського із «Суми теології»:

«Вільна воля — це причина власного руху остільки, оскільки за посередництвом своєї вільної волі людина спонукає себе до дії. Але зовсім не обов’язково, щоб свобода була першопричиною самої себе. Так само, як і будь-яка річ, що обумовлює, зовсім не обов’язково мусить обумовлювати іншу первинним чином. Першопричина всього — це Бог, який приводить у рух всі причини: як природні, так і довільні. При тому, як Він, змушуючи рухатися природні причини, ніяк не перешкоджає їм у здійсненні їхніх природних дій, так само, приводячи в рух довільні причини, Він не лишає їх довільності. Швидше, можна сказати, що Він — причина їхньої істинності, оскільки Він діє в кожній речі, відповідно до її істинної природи».

Щоби краще зрозуміти різницю між первинною та інструментальною причиною, можна навести простий приклад із повсякденного життя. Якщо в здоровий організм потрапляє здорова їжа, вона засвоюється і перетворюється в здорову кров, яка, своєю чергою, заохочує організм отримувати нову їжу. У цьому разі їжа — це першопричина, а схильність організму викликана засвоєною здоровою їжею. Таким чином, заслугу треба приписати саме їжі, але також — здоровому організму.

Перенесемо ці роздуми на душу. Бог дарує благодать вільній душі. Він робить це, спонукаючи до свободи, але так, що не відбувається жодного примусу до цієї свободи. Врешті-решт, отриманий дар благодаті — це повністю дар Бога, але також він залежить і від людини. Бог — першопричина всього, людина ж дає або не дає свою вільну згоду. Хоча для цієї згоди також необхідно, щоб Бог її спонукав. Власне кажучи, коли ми маємо справу з гріхом? Коли Бог пропонує благодать, але неприхильність людини її блокує. Таким чином, причина зла у цьому разі — тільки й виключно людина, а не Бог. Господь завжди дає свою благодать при згоді людини і ніколи не робить цього без нашої згоди. Але, як ми вже зазначили, навіть наша згода — це плід благодаті Бога, яка нас випереджає. Ідеться про згоду, яку ми даємо в надприродному порядку. Богу сподобалося, щоб ми отримували Його дар, але також брали в цьому участь. У здійснені ж зла винні виключно ми самі, тому що ми відкидаємо ту благодать, яку Бог нам дарує, щоб ми уникли зла.

Тут варто згадати про передвизначення. Про нього чітко пише Святе Письмо, але передвизначення по-різному розуміють протестанти — Лютер і Кальвін — з одного боку, і католики — з іншого. Для протестантів є подвійне передвизначення: для вибраних до вічного життя і для засуджених на вічну муку. Для католиків передвизначення полягає в тому, що Бог по своїй благодаті кличе людей до спілкування з собою — тобто до вічного життя — і дає людям засоби для спасіння. Спасіння — це дія, яка містить у собі вибір з боку Бога і вільну згоду людини, яка дається також за сприяння благодаті.

Католицьку концепцію передвизначення чітко висловив св.Августин в творі про дар постійності або про дар перебування. Саме це — передвизначення святих і ніщо інше, тобто передбачення і предуготовлення Божих дій, якими, з усіє достовірністю, спасаються всі ті, хто спасається, тобто отримують спасіння. У Томи Аквінського передвизначення описане так:

«Передвизначення — це свого роду упорядкування деяких осіб до вічного спасіння, яке існує в Божественному розумі. І виконання цього порядку пасивно перебуває в наперед визначеному і активно — в Бозі. Таке виконання передвизначення — це покликання і прославлення, згідно з тим, що казали апостоли: “А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив”».

Згідно зі св. Августином і св. Томою Аквінським, існує тільки передвизначення до спасіння, а не до осудження. Осудження входить в категорію не передвизначення, а в категорію reprobatio (в українському перекладі це передається терміном «відкинення»). Воно відбувається на підставі дій людини, її поганих вчинків і непослуху Богові. А передвизначення означає особливе сприяння, тобто провидіння Бога щодо людей, щоби привести їх до вічного життя.