Католичка, інтелектуалка, нобелівська лауреатка

Вона поєднувала у собі гострий розум з глибокою релігійністю і великою силою духу.

Вона навернулася до католицької віри вже у зрілому віці, у роки, коли у світі  спостерігався масовий відхід від християнства на користь атеїстичних ідеологій, і твердо боронила свою віру перед обличчям секуляризованого світу. Вона стала лауреаткою Нобелівської премії з літератури 1928 року, що викликало обурення у певних інтелектуальних колах. Це Сіґрід Унсет — норвезька письменниця, ревна католичка і жінка з дуже непростою долею.

Ранні роки

Сіґрід народилася у 1882 році у Данії, у змішаній норвезько-данській родині, однак уже через два роки родина перебралася до Осло (тодішня Християнія). Батьки її були  атеїстами, тому, хоч і формально охрестили доньку в лютеранській церкві, та не  займалися її релігійним вихованням. Батько Сіґрід – норвезький археолог і письменник, змалку прищепив доньці любов до норвезької історії та фольклору, яким вона згодом  надихатиметься у своїй творчості. 

З юності вона мріяла займатися мистецтвом. Хотіла стати художницею, тому часто  гуляла вулицями міста, роблячи замальовки. Однак життя змусило її натомість  вивчитися на секретарку й понад десять років присвятити себе роботі у місцевій  електричній компанії. Нудна й нецікава робота пригнічувала Сіґрід, тому у вільний час  вона писала вірші та оповідання і міркувала над написанням роману, присвяченого історії рідного краю.

Перші видані друком твори Унсет були присвячені життю простих міських людей, про яке вона чудово  знала з власного досвіду. Після їхнього успіху вона здобула державну стипендію, яка дозволила їй нарешті розпрощатися з нецікавою роботою і поринути у творчість. 1912  року Сіґрід вийшла заміж за художника Андерса Сварстада, якому народила трьох дітей; однак шлюб, протривавши сім років, розпався. Увесь цей час вона не припиняла писати – зокрема, в цей період вона нарешті змогла втілити свій ранній задум історичного роману, створивши «Сагу про Віґдіс та Віґа-Льота», натхненну північними сагами, на яких вона зростала.

Всесвітнє визнання

Протягом 1920-1922 років Сіґрід Унсет працювала над трилогією, що стала її найбільш відомим твором і згодом принесла їй Нобелівську премію, – романом «Крістін, донька Лавранса». Цей  роман розповідає історію життя жінки, яка живе у Норвегії XIV століття, від її дитинства до самої смерті. У його сюжеті долі вигаданих персонажів переплітаються з історичними постатями, а картини середньовічного скандинавського побуту поєднуються  з глибокими філософськими міркуваннями та духовними переживаннями. 

«За потужний опис життя Півночі у середні віки», – так сказано у рішенні Нобелівського  комітету про присудження премії Сіґрід Унсет. Однак не менш важливим, якщо не ключовим компонентом роману є релігійна складова, адже його сторінки пронизано темами духовного пошуку героїні, гріха та його відкуплення, кризи віри, і зрештою – її примирення з Богом, віднайдення лише у Ньому спокою та гармонії. Слова  «Крістін, доньки Лавранса» лунають щиро і пронизливо, адже у них знайшли своє відображення внутрішні переживання самої авторки, що, працюючи над твором,  водночас проходила свій власний шлях навернення до Бога, якого знайшла саме у  католицькій вірі.

Прихід до віри

Сіґрід приєдналася до Католицької Церкви у віці сорока двох років, викликавши цим  справжній шквал критики на свою адресу. У протестантській Норвегії віддавна мешкало небагато католиків, тому ставлення до них було досить прохолодним. Але найбільших кпинів Унсет зазнала з боку інтеліґенції, у колах якої на той час уже були дуже поширені атеїстичні ліві погляди. Попри те, що нападки були досить жорстокими, це лише зміцнювало її віру і надавало Унсет сили духу: вона постійно брала участь у публічних дебатах, захищаючи католицьку віру і Церкву, за що здобула прізвисько «Пані Католичка».

Невдовзі після приєднання до Церкви Унсет також вступила до Третього домініканського ордену і використовувала свою публічну діяльність для проповіді віри Христової словом і ділом – згідно з харизмою ордену. Значну суму з отриманої нею Нобелівської премії письменниця пожертвувала на благодійність: створення шкіл для дітей із бідних католицьких родин, стипендії для обдарованих дітей, підтримку норвезьких письменників-початківців.

Громадська діяльність

Cіґрід Унсет була рішуче налаштована проти нацизму. Як голова Союзу норвезьких письменників, який очолила 1935 року, вона відкрито критикувала нацистський  режим та ініціювала кампанію за присудження Нобелівської премії миру німецькому антифашисту і політв’язню Карлу фон Осецькому. Через її політичні погляди книжки Унсет було заборонено у Третьому Райху.

Після вторгнення Радянського Союзу у Фінляндію 1939 року Унсет підтримала фінський воєнний спротив комуністам, продавши свою нобелівську медаль. Отримані кошти пішли зокрема на допомогу постраждалим від війни фінським дітям, декільком із яких письменниця надала притулок під дахом власного дому. Але вже 1940 року, коли Норвегія була окупована нацистами, вона сама змушена була втікати до нейтральної Швеції, розуміючи, що їй загрожуватимуть переслідування. Згодом Унсет перебралася до Сполучених Штатів, де продовжувала писати  романи у жанрі мемуарів, що містили виразні антинацистські заклики.

Повернувшись до Норвегії після повалення нацизму, Сіґрід Унсет не написала більше  жодного твору. Війна відібрала у неї сина, який загинув у бою; ще раніше померла від  виснаження тяжкою хворобою донька. Єдине, що залишилося у неї наприкінці життя, — це  непохитна віра у Бога, до якого Сіґрід відійшла у 1949 році.