Свято Покрову Пресвятої Богородиці — унікальне і притаманне лише Церквам Київської традиції, зокрема УГКЦ, хоча воно й сягає своїми початками давнього Константинополя. Немає аналогів літургійного святкування цього свята в інших Церквах візантійської традиції.
За словами о. Івана Гобели, доктора літургійних наук, історики ще й досі дискутують про історичні витоки цього свята. Із ним спілкувалася Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ.
«За офіційною версією, коли Константинополь перебував в оточені арабських військ з півдня, а вся громада зібралася в місцевому Влахернському храмі на молитву до Богородиці про поміч і захист, святий Андрій Юродивий побачив Марію на хмарі. Він зі своїм учнем Епіфанієм узрів Богородицю, осяяну світлом, у супроводі святого Івана Хрестителя і святого Івана Богослова. Під час співу ангелів Богородиця покрила народ своїм омофором, захистивши його так від нападників», — пояснює літургіст.
Величання празника Утрені згадує преподобного Андрея Юродивого такими словами: «Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо покров Твій святий. Тебе бо видів преподобний Андрей на вoздyсі, Христу Богу молящуюся».
Цікаво, його вважають слов’янином українського походження: «Історики сперечаються, чи він жив за імператора Лева Великого (V століття), а чи під час правління Лева Мудрого (початок X століття). Однак свято було поширеним в українському народі Київської митрополії до такої міри, що козаки вважали Богородицю своєю хоронителькою. І донині відтоді в Україні є багато храмів, присвячених покрову Пресвятої Богородиці».
Попри те що свято не належить до найбільших дванадцяти літургійного року і про нього не згадується в Євангелії, воно підкреслює роль Марії як заступниці людського роду. «Богородиця — та, яка приходить, аби, покривши своїм омофором, показати силу Божої благодаті. Саме тому на іконі Покрови Запорізької Січі був напис “Визволю і прокрию людей своїх”, який став лейтмотив козаччини», — пояснює о.Іван.
Читайте також: Іконографія Покрову Богородиці
Празник став важливим і для українського війська. Ось чому: «Богородиця — єдина непорушна стіна, заступниця роду людського. Ще князь Ярослав Мудрий посвятив увесь український народ під покров Матері Божої в 1037 році, здолавши печенігів і збудувавши на знак вдячності за перемогу собор Святої Софії в Києві. Насправді не так багато є народів у світі, яких повністю віддавали під покров Пресвятої Богородиці».
У новітні часи, коли Україна переживає шостий рік війни, а тепер разом з усім світом ще й пандемію коронавірусу, ми по-особливому прагнемо Її заступництва. «Ми, українські християни, повинні втішатися тим, що маємо таку Заступницю в небі, яка молиться за нас і охороняє нас своїм омофором. Недаремно ж свого часу козаки так молилися до Божої Матері: “Молимо Тебе, покрий нас чесним Твоїм покровом й ізбави нас від всякого зла”», — каже літургійний експерт.
У церковних піснеспівах Богородиця оспівується як оточена ангельським хором; Її порівнюють зі скинією та жезлом Мойсея (Канон Богородиці, Пісня 1):
Скинією і жезлом Аароновим Тебе Мойсей назвав,
бо від Тебе процвіло древо життя — Христос Бог наш;
перед Ним сміливість маючи, молися за нас, Владичице,
щоб позбавитися нам від усякого зла, і щоб ми покров Твій світлий шанували.
Ми маємо представити Марії свої біди, бо Вона — Мати, яка проситиме за нас перед Богом, принесе Йому наші молитви. «Ми бачимо Богородицю в літургійній гимнографії як Заступницю, що заступається за нас перед Богом, Опікункою, бо покриває нас своїм покровом, і Царицею, бо Вона — та, що носила Христа і стала праворуч Бога і Отця, щоби перед Ним за нас молитися», — зазначає о.Іван Гобела.
На традиційній іконі Марія зображена із Сином на руках; натомість на іконі свята Покрови Вона — «одинока». «На іконі свята бачимо місто, храм, людей у ньому і навіть поза ним. Люди зображені різними: бідними й багатими, знатними й простими. Цим показано, що для Бога ми всі однакові й Богородиця покриває всіх своїм святим омофором і за всіх проситиме в молитвах перед своїм Сином», — підсумовує о.Іван.