«Скоро вже Різдво Христове», або «скоро вже День народження». Так ми звикли говорити про ці важливі дати, чи про будь-які дати, які святкуються у визначені дні.
Настає Новий рік — це означає, що скоро мине щось старе, а настане нове. Побажання, надії, очікування, радість. Магія дат вводить нас у світ казки, відриває на певний час від турбот сьогодення, від щоденної рутини. Принаймні, повинна відірвати. Прагнемо тоді поринути в інший світ, і бажаємо собі чи іншим кращого життя, іншої реальності.
Про дату Різдва, «магію календарів» та глибший сенс наших календарних святкувань роздумує о.Петро Балог ОР, директор Інституту св.Томи Аквінського.
Астрономічна магія
На чому базується той чи інший ювілей, та чи інша дата? На певній умовності, яку свого часу людина встановила, базуючись чи то на астрономії, чи то на історичних процесах, чи то на визначених самою людиною таких, а не інших закінченнях і початках певних періодів.
Наші «дні народження» базуються на такому астрономічному явищі, як період обертання Землі навколо Сонця. Все це ще більш умовне, якщо поглянемо на інші планети Сонячної системи. На Венері рік триває десь 225 земних діб, натомість одна венеріанська доба тягнеться аж 117 земних діб. Рік на Венері має тільки неповні дві доби. А отже, що третій день там можна святкувати Новий рік!
Зовсім інша ситуація на Юпітері. Там рік триває майже 12 земних. Середня тривалість життя людини на Юпітері становила би приблизно… 7 років. З другого боку, доба на Юпітері — найкоротша у цілій Сонячній системі, бо триває неповні 10 земних годин. А тому рік там становить десь 1800 наших діб. Можливо, люди з Землі там установили би святкування дня народження кожного тамошнього місяця, який умовно триває 340-360 наших днів, і вийшло би приблизно як на Землі.
Якщо ж хтось прагне жити «многії літа» — тому на Меркурій: там рік триває 88 земних діб, що дає приблизно у 4 рази більше років життя, аніж ми рахуємо собі тут, на Землі. До школи на Меркурії починали б ходити у віці 25 меркуріанських років, закінчували б її десь під 70 тамошніх років, одружувались би десь у 100 або навіть 150 років, а на пенсію виходили би в 250. Доживали би — при здоровому способі життя і хорошій медицині та генетиці — навіть до 400 років!
Новорічна магія
Повертаючись до нашого, земного, Нового року. 1 січня — теж умовність. Китайці, корейці та в’єтнамці святкують початок Нового року в періоді між січнем та лютим, індуїсти — між березнем і квітнем; в ісламі натомість по-різному, зазвичай щороку на декілька днів раніше, аніж попереднього, а тому може бути і влітку, і взимку, і взагалі будь-коли. Єврейський Новий рік, який називається Рош ха-Шана (Голова Року), святкується у період від 7 вересня до 7 жовтня.
Проте навіть у Європі не завжди Новий рік починався 1 січня. Свого часу, в Середньовіччі, у деяких країнах тодішньої Європи Новий рік відзначали разом із Різдвом Христовим, тобто 25 грудня. Інші країни Європи натомість святкували Новий рік на Благовіщення, 25 березня. До речі, в юдейській традиції день 25 березня вважався днем початку сотворення світу, а тому логічно було починати новий рік саме тоді. А потім деякі християни побачили логічну можливість, щоб зачаття Христа від Духа Святого помістити саме на цю дату. Були й такі, які Новий рік святкували на Великдень, але тоді він не був фіксований, бо Великдень — рухоме свято. Дехто не відходив від давньої Римської традиції, святкуючи Новий рік 1 березня, як це було у Венеціанській Республіці чи на Русі від часів Хрещення і потім у Московії до кінця XV століття. А дехто святкував Новий рік на свято Обрізання Господнього, і тоді це випадало саме на 1 січня.
Зрештою, 1 січня ще Юлій Цезар, який запровадив юліанський календар, визначив як «початок року», бо цей день був присвячений Янусу — богу всіх початків, дверей і вибору. Зображували цього бога з двома обличчями: одне дивилося назад, у минуле, друге — вперед, у майбутнє, у новий рік. Крім того, ця традиція у Римі мала свою історію ще перед Юліанським календарем. Щороку, починаючи з 153 року до Різдва Христового, саме 1 січня римські консули обіймали свої посади. Тобто починалося щось нове у житті римлян.
Римська імперія канула в Лету, а з нею і відзначення 1 січня як початку року, бо християни мали свої визначні дати. Лише з початком календарних реформ, які завершив у 1582 році папа Григорій XIII, але і в зв’язку з приготуванням до цих реформ, почалося повернення до давньоримської дати початку року. А тому масово і офіційно Новий рік почали переносити на 1 січня у XVI столітті — так зробили більшість країн Європи. Решта у Європі долучилася до цієї дати у XVIII-XIX століттях, і вже під кінець ХІХ і в першій половині ХХ століття Новий рік став офіційним початком року у багатьох країнах Азії, включно з Японією та Китаєм. Проте все це було офіційне встановлення дати початку року, яке базувалося на григоріанському календарі й на тому, що 1 січня — це перший визначений рубіж після початку зростання дня, тобто після найдовшої ночі у році, яка припадає десь на 21 грудня.
А ось на народному рівні, то магія Нового року почалася — парадоксально — з винаходом електрики, тобто з появою електричного світла, а також з урбанізацією країн. Раніше люди не засиджувалися довго: як темніло, то йшли спати, бо скільки можна при свічці сидіти, особливо коли ти ще після важкого робочого дня? Тому для них новий рік починався вранці 1 січня. І йшли собі до праці вже в новому році. На самому моменті — тобто півночі, коли відбувається отой магічно-символічний перехід між Старим і Новим роком, — особливо не зосереджувалися.
Але коли багато народу почало жити в містах, а ці міста стали освітленими і вже можна було дозволити собі у певні ночі не лягати швидко, — ось тоді й почалася епоха так званого «нічного життя». В тім теж — нічне очікування на прихід Нового року, який настає, згідно з усталенням, опівночі. Опівночі у конкретному часовому поясі, бо кожен часовий пояс має свою «північ», яких загалом на нашій планеті 24. Тому люди планети Земля і святкують у принципі «24 Нові роки» протягом доби від 31 грудня по 1 січня. Все, отже, умовне.
Різдвяна магія
Різдво Христове більшість християн світу святкують 25 грудня — хоча імовірність, що Христос народився 25 грудня, менша за 1%. На цю дату не сильно звертали увагу в перші століття християнства. Приміром, Іриней Ліонський (+202) чи Тертуліан (+ бл.220) узагалі не згадують про це свято, а тим більше про його дату. Деякі, натомість, як от Оріген (+256), навіть висміювали спроби пов’язати Різдво до якоїсь дати, як це в його часи вже практикували християни Риму, тому що таємницю Різдва Бога, на думку Орігена, неможливо зафіксувати, як це ми робимо з нашими днями народження. Для Орігена спроба зафіксувати Різдво на конкретний день — це «язичницька практика».
Проте 25 грудня поступово почало закріплюватися, бо ця дата в юліанському календарі була визначена як день зимового сонцестояння, тобто найкоротший день у році, й після неї дні починали збільшуватися, ставали світлішими — гарний символ приходу Христа у світ, щоб його «роз’яснити своєю присутністю
Теорія про просте уміщення християнами Різдва Христового на день язичницького свята Народження Непереможного Сонця є лише теорією — ні разу про цю заміну не згадується у християнських авторів. Натомість християни, що використовували тоді юліанський календар, знали, що Христос — «наше Світло», Той, хто розсіює темряву. Тому визначення дати Різдва на 25 грудня мало скоріше (і в першу чергу) зв’язок з астрономією та календарем, і лише як другорядний наслідок — з заміною язичницьких святкувань у той самий день. Властиво, то це не християни перейняли язичницький день, а набагато пізніше до вже християнського Різдва, що святкувалося 25 грудня, почали додаватися язичницькі елементи. Приміром, ялинка, взята від друїдів, з їхніх пізньосередньовічних ритуалів. Або ж наші «коляди», «дідухи» тощо.
Ще у ІІ столітті Різдво Христове деякі християни Римської імперії святкували у другій половині квітня. А вчитель Орігена, Климент Александрійський, який жив на початку ІІІ століття, говорить про 17 листопада як про день Різдва Христа (хтозна на якій підставі?), хоча згадує в одному своєму творів «деяких, що святкують Різдво 21 березня, інші – 21 квітня, а ще інші 20 травня». Про 25 грудня взагалі не згадує (див. Климент Александрійський, Стромати, І, 21). Але вже у середині IV століття дата 25 грудня стає головною в тому, коли йдеться про літургійний спомин Різдва Христового.
До речі, деякі дослідники пов’язують уміщення дати Різдва Христового на 25 грудня з… датою Його смерті. Була традиція, ще з часів Тертуліана або й раніше, що Христос помер того самого дня, коли прийшов у світ. Це древня юдаїстична традиція, що Сотворіння і Викуплення мають відбутися в той самий день. У Вавилонському Талмуді, створеному на межі XIII-XIVст., є мова про цю традицію: двоє рабинів ІІст. дискутують, і один з них твердить, що «місяця нісана був сотворений світ, у нісані народилися патріархи, на Пасху теж народився Ісаак, у нісані наш народ був викуплений з Єгипту,… і в нісані також наш народ у майбутньому буде остаточно викуплений» (див. Rosh Hashanah 11a).
Власне, Тертуліан близько 200 року пише, що день 14 нісана, тобто п’ятниця розп’яття Христа, — це наше 25 березня. І саме цього дня святкувалося Благовіщення. Відповідно, 9 місяців пізніше маємо народження Христа, тобто 25 грудня. Потім про 25 березня як про день смерті Христа писатиме якийсь анонімний автор із Північної Африки на початку IVст. у трактаті «Про сонцестояння і рівнодення»: «Саме тому наш Господь був зачатий вісім днів перед квітневими календами [25 березня], і це є одночасно день Страстей Господніх і Його зачаття». На підставі цього автор логічно виводить день Різдва на 25 грудня (див. Трактат De solstitia et aequinoctia conceptionis et nativitatis Domini nostri Iesu Christi et Iohannis Baptistae). Августин в одній із проповідей про Трійцю повторить цю ідею про причину уміщення Різдва на 25 грудня (див. Августин, Проповідь 202).
На Сході подібно вираховували день смерті Христа, виходячи з 14 нісана. Але оскільки там використовували не римський юліанський календар, як це робив Тертуліан, а свій, грецький, то так вийшло 6 квітня. Відповідно, Різдво, пересунуте на 9 місяців пізніше, було 6 січня — разом із Епіфанією. Так воно й залишилося у вірмен, лише Благовіщення пересунулося на один день, на 7 квітня. Тобто традиція уміщення Різдва Христового на 25 грудня має радше юдаїстичні корені, аніж язичницькі.
Якщо говорити конкретно, то 354 року вперше згадується — і потім у різних авторів повторюється — день 25 грудня як день Різдва Христового (див. Chronographus anni CCCLIIII). У цьому календарі з 354 року його автор, Діонісій Каліграф, посилається на 336 рік, що саме тоді в Римі християни святкували Різдво Христове 25 грудня, і пише так: «Hos cons. dominus Iesus Christus natus est VIII Kal. Ian. d. Ven. luna XV, тобто: «При цих консулах Господь Ісус Христос народився у 8-й день до січневих календ у п’ятницю 15-го місяця» (див. Monumenta Germaniae Historia. Auctorum Antiquissimorum, Berolini 1892, IX). Одним із перших відомих проповідників, хто говорив у своїх проповідях про 25 грудня як про день Різдва Христового, був єпископ Верони Зенон (362-380). Однак, скоріше за все, день 25 грудня, пов’язаний з Різдвом, існував і раніше. Августин в одному своєму творі, написаному близько 400 року, згадує єретиків-донатистів із Північної Африки, які 312 року «святкували Різдво 25 грудня, але відмовлялися святкувати Епіфанію 6 січня». Тому можна припустити, що дата 25 грудня сягає ще кінця ІІІ століття.
З християнського Заходу ця дата досить швидко перебралася на християнський Схід. 370 року Василій Великий, архієпископ Кесарії Кападокійської в Малій Азії, пише про 25 грудня як про день Різдва Христового. 380 року Григорій Назіанзин, архієпископ Константинополя, також згадує 25 грудня як день Різдва. 386 року Йоан Золотоустий, перебуваючи ще в Антіохії, також говорить про цю дату, пов’язуючи її з Різдвом. В одній із проповідей, виголошеній 386 року в Антіохії, каже, що «не минуло ще й 10 років, як цей день став відомим і в нас». Пізніше, 432 року, Кирило Александрійський говоритиме як про щось очевидне, що 25 грудня ми, християни, святкуємо Різдво Христове.
В Єрусалимі у IV ст. свято Різдва Христового було ще не відоме як окремий літургійний спомин, святкувалася лише Епіфанія, тобто Богоявлення чи Хрещення в Йордані — 6 січня. Проте вже в наступному столітті, за патріарха Єрусалиму Ювеналія (418-458), починають і тут святкувати Різдво Христове як окреме свято, і теж 25 грудня. Щоправда, наступні патріархи Єрусалиму скасували це свято як «не наше, не традиційне», і поєднано його знову з Богоявленням, але у VIст. його знову повернули як самостійне, і вже на постійній основі святкувалося 25 грудня. Вірмени аж до початку XIVст. святкували тільки Епіфанію (разом із Різдвом), проте 1306 року виокремили Різдво Христове як самостійне свято. Сьогодні, щоправда, лише вірмени-католики святкують Різдво окремо від Епіфанії, бо Вірменська Апостольська Церква і далі святкує лише Епіфанію разом із Різдвом.
Августин в одній зі своїх проповідей в урочистість Різдва Христового, написаній на початку Vст., так обґрунтовує святкування Різдва 25 грудня: «Отже, Він народився в день, який є найкоротшим у земному році, а наступні дні починають тепер збільшуватися. А тому Він (народжуючись), низько нахилившись, щоб підняти нас, обрав цей найкоротший день, але в цей же день починає бути все більше світла» (Августин, Проповідь 192). І вже у Vст. дата 25 грудня була остаточно затверджена для майже всього християнського світу як день Різдва Христового. Особливо папа Лев Великий (440-460 роки понтифікату) виголосив багато проповідей про Різдво Христове та про день Різдва — 25 грудня.
Отже, дата 25 грудня, хоч і досить давня й має свою традицію, є символічною. Звісно, вона є сьогодні «точніше символічною», аніж інші дати, з огляду на більшу точність григоріанського календаря. Крім того, у цей день більшість християн світу святкує Різдво Христове. Тому ця дата є також у певен спосіб об’єднавчою. Бо, не знаючи точної дати народження Христа, треба вибрати якусь одну, щоб символічно в один день літургійно святкувати цю велику подію і цю велику Таємницю нашої віри.
Так само було обрано рік народження Христа: у VIст. Діонісій Малий установив, що Ісус Христос народився чеерз 754 роки після заснування Риму. Як виявилося набагато пізніше, він помилився на якісь 4-6 років, і тому насправді Христос народився раніше. Сьогодні, у 2020 році, мав би бути вже 2024 або 2026 рік від Різдва Христового. А тому, слава Богу, через помилку монаха Діонісія Малого маємо ще навіть у ХХІ столітті декілька зайвих років «нашої ери», які можемо гарно і з пожитком використати!
Підсумкова і остаточна магія
Якщо дата Різдва Христового просто символічна, а не реальний час народження нашого Спасителя, то де тоді правда? І чи тоді не все одно, коли святкувати? Може, варто знову перенести день Різдва на весну? Якщо в Євангеліях з’являються при описі Різдва пастухи, то навряд чи це могло бути взимку, бо навіть у Палестині в грудні не так уже й тепло, й вівці тоді радше не випасають.
Дехто — приміром, Свідки Єгови, — часом кепкують із нашої Церкви: мовляв, «навидумували ми собі традицій не з Писання». І католик не знає, що відповісти, коли його починають засипувати «аргументами» про «язичницьке 25 грудня». Повертаючись до «Астрономічної магії», бачимо, що все у цьому світі відносне й умовне. Безумовною є лише Божа Істина і Божа Любов. І саме це є головним у Різдві Христовому. Бо це було мотивом приходу Бога в наш «відносний» світ: Бог вирішив бути Богом-з-нами, бо нас, людей, попри нашу несталість і хиткість, Він полюбив ще перед віками.
Чи могло би вплинути на нашу віру те, якби Різдво Христове ми літургійно святкували не 25 грудня, але десь у червні, чи в жовтні, чи будь-якого іншого місяця? Це правда, що символіка дня 25 грудня виглядає найбільш вдалою — і астрономічно, й історично, і вже традиційно. Також з огляду на єдність християнства варто усталити дату святкування Різдва в один день, щоби підкреслювати цю єдність видимо, щоб літургійно єдналися в той день усі християни, дякуючи Богу за Його найбільший дар для нас — за Його Сина.
Але суть християнського святкування Різдва — це не день, а Подія, яка не просто колись сталася і яку ми щороку згадуємо, як день народження. Тут дещо має рацію Оріген. Різдво — це Особа, яка була, є і буде. Як і Воскресіння Христа, яким ми повинні жити щоденно, так і Втілення Христа, і потім Його Народження має проникнути наше життя: після Хрещення ми вже, як каже Апостол Павло, зодягнулись у Христа, у Ньому ходимо, живемо та існуємо. Живемо вже не ми, але живе у нас Христос.
Різдво Христове — це наше невпинне відродження й оновлення, це наше постійне народження згори, це наше постійна відповідь на факт, що «З нами Бог» — «Ми з Богом». Ми з Богом покликані бути не лише 25 грудня чи якогось там іншого усталеного дня, але постійно. Ба, більше — вічно. У вічності вже не буде Різдва 25 грудня чи 7 січня. У вічності є Вічнозроджуваний Син Отця, який тепер своїм Духом водить нас стежками спасіння, щоби привести нас до життя у спільноті Пресвятої Трійці, Матері народженого на землі Христа, Марії, всіх ангелів і святих, і всіх, які з Божої благодаті удостоїлися спасіння — тобто всіх тих, які перебувають у Споконвічній Божій Любові.
фінансово.
Щиро дякуємо!
