Бог входить у життя святого Йосифа

До Року св. Йосифа пропонуємо вам роздуми о.Ришарда Федерчика — частини його книжки «Під опікою святого Йосифа».

Усе, що нас дивує, що захоплює, — має свій незнаний час: час виникнення, час творення; час молитви, тихої праці; часто час мовчазного болю, тихих сліз.

Ми часто захоплюємося творами мистецтва. Але перш ніж вони виникли — вони з’явилися в уяві та серці митця; а потім, за деякий час, про який ніхто не знав, — людина, переповнена баченням твору, надавала йому матеріальної форми: творила свій задум у втомі й труді.

Світ захоплюється святим папою Йоаном Павлом ІІ; але скільки ж знадобилося років його тихої молитви і тихої праці, щоби він міг стати тим, ким був! Усьому, що велике, що викликає наше захоплення, передує важкий, не знаний людям час.

Так само було в земному житті нашого Господа. Перед трьома роками Його публічної діяльності, які «зрушили з підвалин брилу світу», стали натхненням для Його сповідників, також був мало знаний, довгий — бо тридцятилітній — період сімейного життя в Назареті. Про нього відносно мало говорять Євангелія. Цей мало знаний час Його життя є таким важливим… особливо для нас, які хочемо Його наслідувати.

Мене захоплює чудова картина; але якби я захотів намалювати схожу — самого лише захоплення, лише подиву не вистачить. Я повинен увійти в період, який передує створенню картини; мушу ввійти в той час труду, який люди мало знають. Мене захоплює папа св.Йоан Павло ІІ. Якби я хотів стати подібним до нього — також мусив би увійти в ті роки, мало знані світові, коли Кароль Войтила в молитві та праці формував себе.

Прагну стати подібним до мого Господа, Ісуса Христа: повинен також увійти в той мало знаний час, коли формувалась Його людська особистість, коли Він був підданий своїй Матері та Опікунові; я повинен увійти в Його сімейне життя в Назареті. Це дорога всіх, хто намагається іти слідами Господа, хто намагається ставати подібним до Нього як до взірця.

Ісус провадить своїм Євангелієм до Назарету, вимагає постави дитини: «…якщо не станете як діти…» Всі люди, перш ніж досягнуть святості, мусять пройти важкий час зростання «в благодаті у Бога і людей», зростання за ціну сліз, жертви і труду…

Кожен, хто намагається жити, як Ісус, повинен пройти свій «Назарет», адже переживати його — це уподібнюватися до Ісуса. Отож, ми маємо вдивлятися в Святе Сімейство, в його життя, і через це наповнюватися його атмосферою, його духом.

Ісус, Марія, Йосиф — зазвичай у такій послідовності ми перераховуємо членів найсвятішої з сімей. Коли вдивлятимемося в цей мало знаний період життя нашого Господа, будемо це робити з людиною, яка мала на ім’я — Йосиф. Може, тому, що він був опікуном Ісуса і Його Матері, тому, що він є нашим опікуном; але головно тому, що в його житті особливо виразно здійснилося те, до чого ми всі прямуємо: занурення в Бозі, служба Богу і людям у тиші, аж до втрати себе самого.

В його житті це здійснилося ідеально: його завжди згадують у кінці; про нього говориться тільки в зв’язку з Ісусом і Марією; в Євангелії не записано жодного його слова; подається небагато фактів із його життя; ми про нього нічого не знаємо, не знаючи нічого про Ісуса і Марію. Він увесь в них, у Їхньому житті, увесь занурений, поглинутий… весь втратив себе в службі для Них, для Бога, залишився невідомим для світу.

Хоча Євангелія, історія так мало говорять про нього, однак ми можемо певною мірою пізнати його життя. Можемо пізнати такою мірою, якою пізнаємо життя тих, кому він служив, в кому був і є занурений, укритий. Спробуймо приєднатись нашим розумом і серцем до тих відомих фактів із життя Ісуса і Марії, що можуть нам вказати на постать і життя св.Йосифа. Це пізнання напевно полегшить нам формування себе на його взірець; занурення в Богу, служіння Йому в тиші, в укритті перед очима світу.

Вчитаймося у фрагмент Євангелія від св.Луки, який показує сцену Благовіщення: момент, коли Марія, приймаючи Слово Бога, дала світові Спасителя, а себе і Йосифа ввела в історію спасіння людини (Лк 1, 26-38). Це предивна, найпрекрасніша сцена. Перед молоденькою, п’ятнадцятирічною Марією з’являється Ангел і сповіщає Їй неймовірну новину: будеш Матір’ю Божого Сина — Месії, Матір’ю Того, на Кого людство чекало тисячі років… Божий Посланець сповіщає — і чекає, мовчить; чекає на Її відповідь. Від цієї відповіді залежить доля людства, доля світу. Всемогутній Бог поставив виконання свого споконвічного плану в залежність від вибору, від рішення цієї Дівчини з Назарету.

Ми знаємо Її вибір, знаємо Її відповідь. Але сьогодні, коли намагаємося віднаходити сліди, які говорять про життя св.Йосифа, звернімо увагу на те, що Марія під час Благовіщення була офіційно заміжньою. Святе Писання каже, що «ангел Гавриїл був посланий Богом до Діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф…» Марія була Дівою, зарученою з Йосифом.

Заручини, укладання подружжя відбувалося тоді в євреїв у два етапи. Перший з них — це власне заручини. В переконанні євреїв, через заручини наречені ставали подружжям. Цей обряд давав зарученим права та обов’язки подружжя. Але заручені ще жили окремо, по своїх рідних домівках. Другий етап — це введення нареченої в дім нареченого. Він відбувався приблизно через рік після заручин і поєднувався зазвичай із весільним бенкетом, — як бачимо це на прикладі весілля в Кані Галілейській. Це був початок подружнього життя як такого.

«Ангел Гавриїл був посланий Богом до Діви, зарученої чоловікові…» Отже, Марія вже була зарученою, але ще жила в своєму домі. Благовіщення відбулося між заручинами і переходом у дім чоловіка. Бог увійшов в життя Марії та Йосифа між цими двома подіями. Ввійшов за згодою Марії, але без згоди Йосифа… Йосиф нічого не знав про цей несподіваний, предивний вхід Бога у його життя. Все це відбувалося наче за його плечима, поза його свідомістю.

Так часто буває. Бог входить у життя людини без її відома, раптово, несподівано… Бог діє на людину непомітно: кличе, обдаровує своїми дарами так, що людина навіть цього не помічає.

Повторімо ще раз: Бог увійшов в життя св.Йосифа, але той про це не знав, не відчував цього своїми органами чуття. Так буває і в моєму житті, в нашому житті. Це нормально, так завжди діється. Бога можна помітити, пізнати — не органами чуття, але поза ними. Інколи Бог дозволяє, так як дозволив Марії, помітити органами чуття свою дію. Але це виняткова ситуація, певною мірою ненормальна, нетипова. Це спеціальна Божа благодать.

Однак те, що найважливіше між Богом і людиною, відбувається непомітно для людини. Так було під час Благовіщення: Марія насправді бачила Ангела, чула Його слова, але те, що було найважливішим — зачаття Божого Сина в Її лоні, — відбулося поза Її пізнанням. Так, Вона пізнала цей факт, але не органами чуття. Вона пізнала це через віру.

Святий Йосиф першим пережив те, що й ми переживаємо: дію Бога на нас без нашої згоди, без нашого вибору. Інколи Бог раптово входить у наше життя, не питаючи про згоду. Він провадить нас шляхами, не зрозумілими для нас, таємничим способом; провадить до мети, знаної тільки Йому; обдаровує нас собою, своїми благодатями — непомітно для нас.

Уся наша мудрість полягає у згоді на цю Божу дію, на дію без нашої згоди, не опираючись Богу.

Просімо св. Йосифа, який перед нами пережив усе це, щоб випросив нам у Бога благодать зрозуміти і прийняти слова псалму: «На Господа здай твою дорогу; вповай на Нього, і Він учинить» (Пс 37,5).

Уповай на Нього, і Він учинить… Чи я вже говорив Господу колись ці слова? Чи можу без застереження повторити їх сьогодні?

• Господи, віддаю Тобі себе, свою дорогу…
• Дій навіть всупереч моїй волі…

Чи можу це повторити? Незважаючи на біль, який я відчуваю, — віддати Богу свою волю, свою вільність, свої плани й амбіції… Святий Йосиф це сказав, може, не дослівно, але сказав ці слова своїм життям.

«Ні, Боже мій, ні! Ніколи більше вже не буду покладатися на жодну річ, якої б сама хотіла для себе! Ти за мене прагни і роби зі мною все, що хочеш! Я також хочу цього, бо моє добро полягає в тому, щоб я виконувала Твою волю! Якби Ти, Господи, хотів чинити мою волю і виконувати всі мої прагнення й хотіння, це було б мені на погибель», — так писала св.Тереза Авільська. І це тому Бог входить у моє життя раптово, несподівано. Це тому Він часто діє всупереч моїй волі. Він чинить так для мого добра! Святий Йосифе, дай мені це зрозуміти!

«…ангел Гавриїл був посланий Богом до Діви, зарученої чоловікові, на ім’я Йосиф…» У цьому факті є певна непослідовність: заручена Діва. Ми вже сказали, що заручини відбувалися за рік до введення в дім чоловіка. Заручини давали нареченим права та обов’язки подружжя. Марія була заручена і була Дівою. Йосиф і Марія не скористалися правами подружжя. Чому?

В переконанні євреїв, уже заручини робили з наречених подружжя, давали їм подружні права та обов’язки; але користуватись ними до того, як наречену урочисто введуть у дім чоловіка, вважалося свого роду непристойністю. Це свідчило також — на той погляд — про відсутність стриманості, контролю над чуттями. Деякі рабини навіть вважали це гріхом.

«Ангел Гавриїл був посланий Богом до Діви, зарученої чоловікові…» Цей факт вказує нам на св.Йосифа як на людину, що панує над собою і дуже рахується з Богом, із Божим Законом, з ученням тих, хто говорив в ім’я Бога.

Дівоцтво Марії після заручин має ще одне пояснення, яке проливає світло на Пресвяту Діву Марію та Її Обручника. Перед заручинами з Йосифом Марія склала обітницю назіреату, тобто целібату.

Назіреат — обітниця дотримання більших від обов’язкових, суворіших норм Закону. Цю обітницю люди Старого Завіту знали і досить часто приймали. Целібат — самотнє життя у чистоті, довічне дівоцтво — тоді був нікому не знаний і не визнавався. З пророків Старого Завіту в целібаті, поза сумнівами, жили Єремія та Йоан Хреститель. У целібаті жила також секта єсеїв у Кумрані. Всі інші виходили заміж та одружувалися. Така постава випливала переважно з месіянських очікувань, із віри у швидкий прихід Месії — Помазаника, який звільнить Народ. Кожний єврейський хлопець і кожна дівчина мріяли про те, що, можливо, у їхній сім’ї народиться Месія. І тому закласти родину й народити дітей було також релігійним обов’язком. Євреї були переконані, що багато дітей є ознакою благословення, а їх відсутність — ознакою прокляття. Тому всі повинні були створювати сім’ї.

Марія також повинна була вийти заміж, хоча склала обітницю чистоти. І Вона заручилася з Йосифом, хоча щось зовсім інше наказувало Її Серце та внутрішній голос Бога. Беручи до уваги той менталітет, тодішні переконання стосовно подружжя, ми повинні низько схилити голову перед Її героїзмом: Вона змогла скласти обітницю, яка абсолютно суперечила духові Її часу. Це був великий героїзм. Але чи тільки Її? Спробуймо в героїзмі Марії помітити героїзм Йосифа. В Її житті шукаймо його життя, бо, як ми вже сказали, увесь він криється в таємницях Ісуса і Марії.

Пресвята Діва склала цю обітницю, але постала перед необхідністю вийти заміж. Хоча Євангеліє про це не говорить, але чи можна допустити думку, що Вона могла затаїти таку важливу справу перед нареченим? Певно, що ні. Йосиф, беручи Її за дружину, повинен був знати її цілковите посвячення Богу і повинен був це прийняти, Її обітницю вчинити якби своєю обітницею. Тільки так могло дійти до укладення подружжя.

Підтвердження цих висновків можемо знайти в розмові Божого посланця, архангела Гавриїла, з Марією. Згадаймо ще раз ці слова. Ангел каже: «…Ось Ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім’я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть Йому престол Давида, його батька, і Він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню Його не буде кінця» (Лк 1, 31-33). А Марія сказала до ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?» (Лк 1,34)

Приголомшує в цій сцені те, що Ангел не подає Марії точного часу зачаття Божого Сина. Марія могла припускати, що це станеться вже в домі чоловіка. Якби Вона не склала обітниці целібату, або якби Йосиф не погодився з цією обітницею, Вона би просто чекала на введення в чоловіків дім, щоб розпочати нормальне подружнє життя, в якому природно зачинаються діти, без чудесного Божого втручання. І тоді Вона не говорила б того, що сказала: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?»

Це питання свідчить не лише про те, що Марія не знала мужа до моменту Благовіщення, але Вона що взагалі не знатиме його. Це Її ствердження «не знаю» належить також застосувати до майбутнього: не знатиму.

Отже, святий Йосиф заручився з Дівою, цілковито відданою Богу. Він шанував її рішення, прийняв Її обітницю, тим самим переніс її на себе. Що це конкретно означало для нього? Життя до кінця в дівоцтві, в довічній чистоті поряд із дружиною.

Життя в целібаті нам не чуже. Ми знаємо його труднощі. Парафразуючи слова Апостола, можемо сказати, що чистота — це скарб, який носимо в глиняних посудинах. Блаженна Франциска Сєдліска ствердила, що збереження чистоти таке важке, що за кожен день, прожитий у чистоті, треба Богу дякувати, і про кожен наступний день просити Його навколішках.

Ми знаємо, як це важко. А він? — він мав провадити таке життя поряд із дружиною, перебуваючи з Нею під одним дахом. І він був такою самою людиною, як ми! Чи можемо знайти слова, щоб виразити силу його самозречення?

Чому він так зробив? Може, тому, що кохав Марію, любив Бога. Ми точно не знаємо його мотивації; ми знаємо лише, що цьому зобов’язанню він був вірний аж до смерті. До всіх титулів, якими його обдаровує Церква, можна без сумніву додати і цей: св.Йосиф — покровитель людей, які живуть у целібаті.

Молімося до нього, щоб ми не втратили того скарбу, який носимо в глиняних посудинах. Кожного ранку просімо Господа про благодать чистоти, а кожного вечора дякуймо за прожитий у чистоті день.

Святий Йосифе, Покровителю нашої чистоти, молись за нас!