У торговому центрі на першому поверсі відкрився відділ мила ручної роботи. Торгувала нам сухенька, зморщена, як фінік, бабуся «божа квіточка», від якої за кілометри тхнуло порядністю і відсутністю підприємницької жилки.
Відділ крихітний — острівець 2х2 метри, та й вибір малуватий. Місцеві, на бізнесі смалені, хазяї бутіків підсміювалися над свіжоспеченою комерсанткою, яка виклала на прилавок стару рахівницю і всі цінники написала олівцем на звичайних аркушах із зошита. Бабуся була типовим зразком торговки з «блошиного ринку». Такі зазвичай продають старі книжки, посуд і саморобні овочеві «закрутки».
Але коли директори магазинчиків проходжувалися повз прилавок із милом, вони мимоволі присвистували, угледівши цінник.
Найдешевший шматочок мила коштував тисячу. Але ще давали пробник.
— Бабка, схоже, на голову шкандибає, — сміялись вони, попиваючи свій латте у місцевій кав’ярні та зі зверхньою посмішкою позираючи на жінку, що терпеливо чекала на покупців.
— А ви назви того мила бачили? — закотила очі власниця косметичного бутіка.
— Ага, ну просто чарівниця з країни Оз, — захихотіла пані з ювелірного в модному костюмі й стала, передражнюючи, перелічувати: «Для хоробрості», «Для гумору», «Для хорошого настрою»… Ну просто бог маркетингу!
— Ой, а я вчора бачила — в неї табличка дерев’яна з’явилася і крейдою написано: «Новинка! Мило для успішності! Всього 5 тисяч за 50 грамів!»
— Та ви що? П’ять тисяч? За п’ятдесят грамів? Зовсім уже стара з глузду з’їхала, у мене й матрац не кожний стільки коштує! Ну нічого, місяць просидить, а там як рахунок за оренду прийде, так на пенсію і повернеться. Оце ще, вирішила на старості літ у торгівлю податися. Ще би свій канал запустила в інтернеті!
Вони допили каву й розійшлися по своїх точках.
Минув тиждень. Рахівниця немолодої «бізнес-пані» жодного разу не відклацнула й десятки. Всі тільки розбирали безкоштовні пробники — які, до слова сказати, розмірами були не менші, ніж шматки на продаж.
Ніхто з директорів магазинів, звісно, до своєї колеги не підходив, а от їхні продавчині не соромилися взяти по кілька пробників.
Минув іще тиждень, і тут у бабусі зробили першу покупку. Всі місцеві підприємці визирали з-за своїх вітрин нібито ненароком, перевіряючи, скільки ж то кружалець пересунеться на дротах рахівниці. Яким же було їхнє здивування, коли продавчиня мила вибила п’ятнадцять тисяч і вручила два непоказні шматочки якійсь дівчині, що невпинно їй дякувала.
Того ж дня покупку зробила одна з працівниць залу модної жіночої білизни. Вона попросила невеликий шматочок і хотіла розрахуватися карткою, але бабуся відмовилась, вона не мала терміналу. У торговому центрі куточок із банкоматом саме закрили на ремонт, і дівчина бігала по всіх відділах, щоби позичити грошей. Зрештою, дійшла до своєї директорки.
—Алло Андріївно, можете мені видати гроші авансом? Я готова навіть у свої вихідні відробляти! — благала вона, дивлячись на директорку собачими очима.
— А тобі нащо, чи щось сталося?
— Ні-ні, просто хочу мила купити!
— Мила? — у директорки очі на лоба полізли.
— Ага, у тьоті Валі, — дівчина вказала на «мильний» острівець.
— Віко, ти ж розумна дівчинка, навіщо тобі мило за скажені гроші?
— Та Ви просто не уявляєте, яке воно чудесне! Я спробувала безкоштовно мило для хоробрості, й у вихідні їздила стрибала з парашутом, а я ж раніше навіть квартиру боялася знімати на п’ятому поверсі. А вчора, знаєте, сама познайомилася з хлопцем, який мені завжди подобався, але я боялася, бо він працює у великій фірмі, а я — звичайна продавчиня.
Вона говорила так легко й відкрито, навіть не даючи себе перебити, і геть зовсім не була схожа на ту мовчазну миршавку, що прийшла сюди на роботу рік тому.
— То, кажеш, у вихідні працюватимеш?
— Легко! Завтра і почну! — усміхалась Віка, перераховуючи купюри, отримані від начальниці. — Дуже Вам дякую! — кивнула дівчина і, вибігши з кабінету, полетіла до острівця з милом.
Наступного дня до бабусі вишикувалась невеличка черга — всього чоловік десять, але кожний ішов від неї зі щонайменше двома пакуночками. А за кілька днів у неї помітили навіть одну з директрис місцевого магазину одягу.
— Ти що оце купувала вчора в нашої пенсіонерки? — в голосі сусідки по секції чувся наліт жовчі.
— Та ось, вирішила спробувати. У мене тут знайома брала в неї мило «для спокою». Каже, все, що судомило, — розслабилось, і сон міцний повернувся. Вирішила й собі ризикнути.
— Для спокою взяла?
— Ні, для успішності — поки є скидка. Наступного місяця воно буде на десять відсотків дорожче, — вона сказала це так звично, немовби йшлося не про якесь сумнівне мило, а про золоті сережки.
Через два дні було терміново скликано зібрання «всіх адекватних», яке відбулося на другому поверсі у фудкорті.
Залишилося тільки троє комерсанток, які не піддалися дивній «мильній хвилі». І вони, як хранительки тверезого глузду, мали обговорити ситуацію загалом і вжити якихось заходів.
— Я вчора бачила, як у цієї тьоті Валі, — немовби пробуючи гірке ім’я на смак, скривилася хазяйка «жіночої білизни», — купував сам директор ТЦ.
— Славко? Та він же біля мого найдорожчого матраца морду кривить! — обурилась сусідка по столику.
— Я теж його бачила. Ліза зі взуттєвого каже, що він любовне мило взяв, нібито для жінки на день народження.
— Мені здається, просто всі цю бабцю жаліють! Вони ж як бездомні кошенята, ці пенсіонери. В очі погляне, і сльози набігають! І ніяке те мило не чарівне.
— Точно!
— Згідна!
— Але для впевненості, щоб усім довести свою правду, я взяла на нас усіх пробник. Називається «очисне».
— А для чого воно? — з неприхованою цікавістю запитала матрацова.
— Гадки не маю. Просто — очисне, певно, нічого особливого. А в мене шкіра проблемна, не кожне мило згодиться, от і виведемо її на чисту воду.
— Класно придумано! Можна буде навіть у прямому ефірі зняти і викрити цю шахрайку!
— Ой, дівчата, які ви молодці, що все так гарно придумали!
Мило розділили порівну, на трьох. Наступну зустріч призначили за тиждень. На ній мали підбити підсумки і виробити рішення.
Кожна з бізнесвумен взяла по шматочку і вже увечері випробувала на собі.
Наступного дня директорка магазину косметики зробила офіційну заяву на ранковій летючці: «Від сьогодні я знижую норму продажів на десять відсотків, бо знаю, що виконати її — нереально, а отже, отримати премію — теж». Усі були вражені цією заявою. Ніхто ніколи не отримував премії в цьому магазині, зазвичай п’яти відсотків бракувало, а тут — десять! Продавчині зустріли заяву аплодисментами, а вже по обіді директорка підійшла до касирки й дала їй два дні оплачуваного відпочинку, які та випрошувала за власний рахунок, щоби піти до сина на дитячий ранок у садочок.
У торговому залі матраців теж сталися зміни. Було скасовано низку штрафів, а продавців нарешті погодилися працевлаштувати офіційно. І тільки третій магазин, чия хазяйка брала участь у тих зборах, не відзначився новинами.
За тиждень відбулася нова зустріч.
Відкривала «збори» Алла Андріївна зі «спідньої білизни».
— Дурниця, а не мило, у мене все свербить від нього, нічого не допомогло, треба її вивести на чисту воду! — буркотіла вона і показово чухала передпліччя.
— Алло, а ти точно тим милом користувалася? — підсміювались її колеги.
— Звісно! Що, я вам брехати буду? — її брови обурено вигнулись.
— Просто справа в тім, що це мило не шкіру очищує, — глянула їй в очі «матрацова», і в цьому погляді щось було дуже сильно інакшим…
— А що тоді? — голос «сторони звинувачення» затремтів.
— Душу. Я як почала вмиватися цим милом — одразу ж відчула, скільки бруду всередині мене, і як він вимивається. Я, виявляється, таке стерво заздрісне була, і навіть вас, дівчата, ледве терпіла.
Від таких одкровень в Алли Андріївни щелепа відвисла.
— Атож. І як згадаю ті відчуття, коли на зарплаті працівників економила, — дрижаки проймають. Щодня цим милом голову мию. Тьотя Валя каже, що головне — закріпити ефект справами. Що більше віддаєш, то більше отримуєш. І тут ідеться зовсім не про гроші, — вступила у розмову хазяйка магазину косметики.
— Та чи ви показилися! Вам же мізки промили! — вискочила з-за столика Алла Андріївна.
— Мізки в нас таки справді промилися, точніше — відмилися. До речі, тьотя Валя сказала, що вистачить усього п’ятдесят грамів цього мила, а далі, якщо ходу не стишувати й самій не бруднитися думками і вчинками, то можна і до звичного мила повернутися й просто жити вільно. Тому ми купили по шматочку. Тобі, до речі, теж узяли. Хочеш спробувати?
— Та йдіть ви!… Я копійки не дам за цю дурню!
— А ми тобі даруємо.
— Даруєте? — щиро здивувалась командирша бутіка. У торговому центрі ніхто нікому не робив подарунків. Навіть на день народження не скидалися.
— Ну а що такого? Нам буде приємно!
Обидві закивали і простягнули своїй сусідці невеликий яскравий пакунок, перетягнутий стрічкою.
— Але я ще й пробник не почала…
— Тоді починай мерщій! Тьотя Валя каже, що наступного місяця виїде.
— Як то — виїде? — зраділа Алла Андріївна, але виду не показала.
— Та отак, каже, що мало їй тут місця, збирається свою крамницю відкрити. Нас на новосілля покличе. Підеш із нами?
— Ні, — відбуркнула жінка і, вхопивши пакуночок, попрямувала додому.
Увечері вона довго дивилась на шматок пробника, що так і лежав нерозпакований. У ній кипіли сумніви. Наважившись, вона намилила руки і швидко їх сполоснула під водою, немовби боячись обпектися невидимою хімією. Через п’ять хвилин її охопив різкий напад сорому. Вона взяла телефон і набрала номер своєї продавчині Віки, яка позичала в неї гроші на мило.
— Алло, Вікторіє, вибач, що пізно. Слухай, я тут подумала, ти завтра й післязавтра вже відпочинь, бо працюєш без вихідних уже два тижні, так і зламатися можна.
— А хто ж працюватиме?
— Я сама вийду. Не переймайся.
Працівниця гаряче подякувала за такий шанс і, видно, піді впливом «мила для хоробрості» сказала: «Знаєте, а я звільнятися хотіла».
— Звільнятися? — злякалась Алла Андріївна. Віка останнім часом робила їй просто чудову виручку.
— Так, А тепер ось задумалась. Дякую, що подзвонили. Всього Вам найкращого.
Вони попрощались, а хазяйка магазину, відчуваючи, що сталося щось неймовірне, вирішила влаштувати собі банний день. Вона наповнила ванну, запалила ароматичні свічки і розгорнула подарункову упаковку. Сьогодні вона планувала очиститися повністю.
фінансово.
Щиро дякуємо!
