Мішані подружжя — небезпека втрати віри?

Уривок з інтерв’ю з єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії Олександром Язловецьким, яке відбулося в прямому ефірі CREDO.

Повністю розмову дивіться тут.

— Владико, тема Вашої докторської з канонічного права була про мішані подружжя. Часто кажуть, що мішані подружжя це все-таки небезпека для віри. Адже хтось когось обов’язково буде перетягувати на свій бік, до своєї віри. Сторона, яка сильніша: чи католицька, чи православна, чи, може, неправославна, а інша якась віра чи конфесія.

То як краще? Все-таки одружуватися? Чи можна одружуватися з іншими християнами, чи з невіруючими, чи з представниками інших релігій?

— Мішані подружжя, згідно з церковною термінологією, це шлюби між християнами різних Церков, інших конфесій. Мішаний шлюб уже не буде з мусульманином або юдеєм…

— Бо це вже не шлюб?

— Це не є вже Таїнством Церкви. Це шлюб, але не таїнство. Це вже трохи інша тема. І там небезпек набагато більше. Навіть у рази більше, я би сказав, — якщо одружуватися з людиною, яка не є християнином. А до мішаних шлюбів, до шлюбів із християнами інших конфесій можна підходити негативно і казати: «Так, загрожують, це як вогонь біля порохової бочки…»

— Ми говорили, що, наприклад, чоловік не дотримується посту в п’ятницю, і вимагає, щоб жінка готувала м’ясо. Що їй робити?

— У практиці, в Україні таких принципових практикуючих християн відсотково не так уже й багато. І дуже рідко — я знаю зі свого досвіду — трапляється, що зустрінуться двоє християн, скажімо, католик і протестант, чи католик і православний, які гарно виховані й чітко слідують правилам своєї Церкви. І в яких виникає колізія: «Що робити?» Зазвичай Господь не так парує: бо навіщо Йому зводити двох ідеальних чи добрих християн, які, зрештою, і так ідуть правильною дорогою. Господь бере таких християн і звертає їхню увагу на малопрактикуючих або взагалі непрактикуючих. І тому виходить, що коли католик практикуючий, то друга сторона непрактикуюча. Або якщо практикуючий православний, то Господь дасть йому непрактикуючого католика.

— Непрактикуюча сторона може перетягнути іншу сторону, щоб не практикувати: що ти, мовляв, у релігію вдарився чи вдарилась, будь «нормальною» людиною…

— Так, може, звісно. Тільки, якщо так негативно підходити, можна всюди побачити якийсь підступ і небезпеку. Але можна підходити до цього і позитивно. Це ж яка нагода з тієї-таки порохової бочки побачити салюти на зоряному небі, якщо вона вибухне. Салюти — це ж так гарно… Кажуть: «Україна починається з тебе». Ми постійно це чуємо по телебаченню. Так само і тут. Екуменічні стосунки, любов між християнами різних конфесій — де вона має проявлятися? У взаєминах між нами, єпископами? Ми з цим і так гарно справляємося. На якихось публічних заходах, куди ми приходимо — зараз коронавірус, але я кажу загалом, — можемо підійти, поцілуватися, виразити взаємну повагу. Люди це бачать на екранах. Але ця любов починається в сім’ях. Це найкраща платформа, місток для гарних стосунків, для екуменізму. Якщо в сім’ях є ця любов між конфесіями — вона і пастирів змушує, якщо вони, віддалені, переглянути свої погляди: «Всі єднаються, а що ж ми?»

— Великдень святкувати двічі?

— Та навіть і тричі. Це ж таке гарне свято. Велике гарне свято… Отже, мішані подружжя — це виклик; але, кажу ще раз: Господь спеціально зводить таких християн. Важче буває тоді, коли і одна, і друга сторона — практикуючі. Але й тут можна домовитися. Можна, наприклад, домовитися: хлопчики йдуть до однієї Церкви, дівчатка — до іншої.

— Хлопчикам робиться обрізання, а дівчаток хрестять…

— Але зараз я говорю про християн. Коли мова про обрізання, то краще нехай усі хрестяться.

— Я знаю випадки, коли хлопчиків обрізають, а потім — хрестять. Батько не проти.

— Може і так бути. Компроміс.

— А католикам як до цього ставитись? Нормально, коли священникові кажуть: «Охрестіть мою дитину, але ми її вже обрізали, бо батько мусульманин, і він сказав: “Можете хрестити, тільки, щоб я цього не бачив”»?

— У нас, католиків так: якщо знайдеться хтось, хто візьме відповідальність за християнське виховання цієї дитини і є підстави вважати, що є надія, що ця дитина буде вихована по-християнськи, то можна хрестити. Коли батько сказав, щоб він не бачив — бачив він чи не бачив, нас це не хвилює; але чи він дозволить по-християнськи виховувати? З’явиться хресний батько чи хресна мама і скаже: «Так, я буду виховувати». Добре, є умова. Але чи є підстава вважати, що він тобі дасть виховувати? Якщо він не дасть, якщо поставиться до цього негативно, якщо тільки дозволить охрестити, а потім буде водити з собою до свого храму, — як тоді?

— В мене, не знаю чи можна так казати, мій хресний брат, тобто — моєї хрещеної ще один похресник, у нього батько мусульманин і його ніби так таємно хрестили. Тепер він пішов до семінарії. Хрестити батько дозволяв, а йти до семінарії — тут були проблеми.

— Дороги Господні незбагненні, це так.

Дивіться також інші уривки з розмови:

• Єпископ Олександр Язловецький: не бійтеся признаватися до своєї віри
• Чому Церква зобов’язує вірних брати участь в Літургії у свята?
• Чи може Церква змінити свою позицію стосовно благословення одностатевих зв’язків?
• Єпископ — про права та обов’язки мирян і священників у Церкві
• Шлюб — це контракт між чоловіком і жінкою, який Бог освячує своєю благодаттю