Уривок з інтерв’ю з єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії Олександром Язловецьким, яке відбулося в прямому ефірі CREDO.
Повністю розмову дивіться тут.
Права та обов’язки мирян
— Останнім часом часто говориться, що Церква — це всі ми. Не тільки священники, а «всі ми». Але коли доходить до справи, то виявляється, що одна частина керує і каже, що робити, а інша частина Церкви повинна слухатися. І тоді миряни починають запитувати: які обов’язки і, що важливо, права мирян у Католицькій Церкві? Тільки слухати і слухатись?
— Хотів би я бачити, щоб насправді слухали і слухались! У Другий книзі Кодексу церковного права є розділ «Про Божий народ». Він складається з трьох частин. Перша: «Права і обов’язки всіх християн». Потім: «Права і обов’язки вірних», тобто мирян. І, нарешті, «Права і обов’язки духовенства». Обов’язки є не тільки в мирян, духовенство також має обов’язки. Також і ті, й другі мають права. Навіть увесь Божий народ — і духовенство, і миряни — мають спільні права і обов’язки. В Церкві щось є правом, щось — обов’язком, а іноді щось є і правом, і обов’язком. Але це напевно не як у подружжі, не як у цивільному праві. В нас один викладач жартував: «Коли йдеться про права і обов’язки чоловіка та дружини щодо дітей, то виглядає так, що в них є право надати дитині ім’я, а далі починаються обов’язки». Про мирян не можна сказати: «У вас є право ходити до храму, а далі у вас тільки обов’язки». Давати грошові пожертвування, постити, слухати душпастирів тощо. Ці права та обов’язки є своєрідним переліком прав людини. Коли йдеться про всіх християн разом, то там говориться, наприклад, про право звершувати культ Божий згідно зі своїм літургійним обрядом. Тобто — кожний має право на свій літургійний обряд, яких у Церкві двадцять чотири. Також про право створювати товариства, належати до різних релігійних рухів.
Далі, допомагати бідним зі свої доходів — це обов’язок. Право бути покараним лише згідно з приписами церковного права. Тобто — щоб не більше або не занадто: тільки які приписи є, за такими і має бути покарання. Що стосується тільки мирян: це одночасно право і обов’язок, але передусім — право, яке ми, як душпастирі, повинні забезпечити: забезпечити батькам можливість по-християнськи виховувати своїх дітей. Взагалі, виховати їх по-людськи, але й по-християнськи. Далі, миряни мають право займати різні посади в Церкві. Їх, може, не так багато, але вони є. Наприклад, мирянин — християнин, католик — може бути економом у дієцезії. Це дуже відповідальна посада, і на Заході економами дуже часто є миряни. Він може бути і суддею: не головним, щоправда, але другим, третім у колегії суддів. Ще миряни, які пройдуть відповідну підготовку, мають право виконувати різні служіння в Церкві. Наприклад: коментатора, лектора, аколіта. Коли служителі не мають змоги виконати це особисто, то миряни можуть, із дозволу церковної влади, проводити молитви…
Далі — здійснювати хрещення, роздавати Причастя. Є не обов’язок, а право навчатися в християнських навчальних закладах.
Далі — право задовольняти свої духовні потреби. Коли мирянин приходить і шукає священника, щоб посповідатися, то священник не робить послугу тим, що посповідає. Це право мирянина задовільнити свої духовні потреби — прийти і посповідатися, навіть попросити уділити Причастя.
Права та обов’язки кліру
— Так само і духовенство має свої права та обов’язки. Прав не так багато, але вони суттєві. Наприклад, право на винагородження. Священники мають право на винагородження. Тут не йдеться про якусь мінімальну зарплату, це насправді скромне винагородження для священника. Священники задовольняються невеликими зарплатами, та й не всі їх навіть мають. Це не врегульовано в Церкві. У великих парафіях того, що збирає парафіяльна спільнота, може, й вистачить, щоб визначити розмір невеличкої зарплатні, а в маленьких парафіях і не знають, що це таке — заробітна платня. Там дуже часто просто виживають.
Також є право на відпустку, щоб мати відпочинок. Буває, хтось зі священників хвалиться: я відпустки не мав уже десять років, як став настоятелем. Або п’ять років не мав відпустки. Для мене це не приклад. Людина повинна відпочивати: протягом тижня мати вільний день — для священників це понеділок, а протягом року — кілька тижнів, щоб відпочити.
Є обов’язок поваги та послуху церковній владі. Обов’язок вірно виконувати доручений уряд. Обов’язок прямувати до святості, тобто ставати дедалі святішими. Вони хоч і трохи абстрактні, але й разом із цим — практичні. Обов’язок життя в целібаті. Або — постійний інтелектуальний розвиток. Це також обов’язок: священник повинен читати, цікавитися вченням Церкви. Обов’язок резиденції: знаходитись у визначеній парафії чи в дієцезії. Так само — духовного одягу. Обов’язково носити духовний одяг.
Чи може Церква за щось покарати мирян?
— В практиці церковні суди мирян не карають. Ми, здається, вже говорили про це. Про те, що, наприклад, згідно з церковним правом, церковна влада може покарати батьків-католиків, які віддали своїх дітей на виховання до якоїсь іншої релігії. Але ж на практиці хто їх карає? Я пам’ятаю, в нас у Латеранському університеті був викладач — він, здається останній рік викладав, старенький дідусь-священник, — то він казав: «Усе життя викладаю в університеті карне право, але на практиці воно застосовується виключно до священників. Мені вистачить пальців на одній руці, щоб перерахувати випадки, коли десь там карали мирян».
Зазвичай у церковному карному праві якійсь суворішій карі чи канонічній покуті передує канонічне нагадування, канонічна догана, як ми називаємо. Це такі два механізми… Якщо людина близька до того, щоби стати причиною згіршення для інших, чи близька до гріха, чи є якась підозра. Це все нотується, ну а пізніше може бути екскомуніка, інтердикт для священників, або ще суспенда. Це так звані важкі кари. Але може бути якась покута: відбути якесь паломництво, чи реколекції.
— А взагалі, чи зараз дають такі кари?
— Церковні дієцезіяльні суди їх не дають. Але якщо мова, наприклад, про якісь таємні переступи, злочини, то Апостольська пенітенціарія має право звільняти від таємних переступів. Наприклад, коли людина таємно потрапила в екскомуніку, зневаживши Пресвяті Дари. Зробила це таємно і про це ніхто не знає. Якщо це буде публічно — її може покарати церковний суд; може бути процес для католика. Натомість коли таємно — тоді така людина за посередництвом будь-якого сповідника звертається до Апостольської пенітенціарії у Ватикані, й потім приходить звільнення від таємної екскомуніки. Там також надається порядковий номер, на випадок, якби ця справа стала публічною: тоді можна довести, що ти звільнений. І тоді дається якась покута. Зазвичай це якесь паломництво, відвідати санктуарій; це може бути період якогось посту, відмова від того ж таки м’яса.
фінансово.
Щиро дякуємо!
