Уривок з інтерв’ю з єпископом-помічником Київсько-Житомирської дієцезії Олександром Язловецьким, яке відбулося в прямому ефірі CREDO.
Повністю розмову дивіться тут.
— Хто придумав свята і змушує людей ходити на Службу?
— Це питання стосується того, ким ти є як християнин. Що означає змушувати? Це якби змушувати дітей їсти морозиво чи шоколад. Для них це радість! Так само і для християнина відзначити якусь подію, вшанувати якогось святого — це радість, урочистість, це додає сил.
Урочистості народжуються з ушанування якоїсь події, вшанування святих. Це традиція. Греко-Католицька Церква має свою традицію, своїх святих, свої події. В Римо-Католицькій — інші. Тому не дивно, що вони різні. Але їх потрібно святкувати: згідно з церковним правом, урочистість прирівнюється до неділі. «Пам’ятай день святий святкувати». В неділю, день Воскресіння Господнього, потрібно обов’язково бути на Святій Месі. І не тільки: треба відпочити як фізично, так і духовно. Це обов’язок, це заповідь. А урочистість прирівнюється до неділі. Канонічне право каже: у неділю та інші встановлені святкові дні вірні повинні брати участь у Службі Божій. Або іншій канон: виконує обов’язок брати участь у Службі Божій той, хто бере в ній участь там, де вона відправляється в католицькому обряді в день свята або ввечері попереднього дня. Обов’язкових урочистостей не так уже й багато.
Господь сказав: «Що зв’яжете на землі, буде зв’язане на небі». Є Апостоли, є наступники Апостолів. Маємо наступника св.Петра. Вони вирішують, які свята мають бути обов’язковими. Демократія — до того часу, поки не ухвалять якесь рішення. Якщо ухвалять рішення, що це для нас є обов’язковим, — воно є обов’язковим. Церква вирішує. Якщо ж підходити: а я вважаю! — то так можна підійти до будь-чого. До питань контрацепції, до питань одностатевих шлюбів — зараз про це багато говориться. Кожен може сказати: а я вважаю!.. Тоді постає запитання: навіщо тобі тоді ієрархія в Церкві, навіщо тобі традиція, навіщо тобі Папа? Як тоді з єпископами, які дбають про чистоту віри, про християнську мораль? Бери тоді сам вирішуй! Суб’єктивно.
Ця тенденція до нас іде з Заходу. Багато людей виїжджають на Захід і повертаються як із гарними, так і з поганими враженнями, з гарними впливами і з поганими впливами. Маю на увазі — церковними. Я колись був в Італії, в одному дуже маленькому селі. Там, здається, була тільки одна маленька крамничка. І я зустрів дідуся-італійця, що працював у полі. Видно було — такий дідусь, який все життя пропрацював на своєму клаптику землі. І сказав: «Я приїхав зі Святою Месою. Ви католик?» Вони там усі католики. Він відповів: «Так, я католик». Питаю: «Чому ж ви на Святу Месу не прийшли? Я вас не бачив». Я дивився на його руки — руки трудяги, видно було, що він насправді добра людина. А він мені каже: «Я вважаю, що не обов’язково ходити на Святу Месу кожної неділі, а вистачить раз на місяць».
Так той дідусь вважав. А хтось скаже: «А я вважаю, що треба мати Бога в серці. Не треба ходити на Месу». А хтось інший скаже: «А я вважаю, що треба ходити тоді, коли я хочу. Коли я прагну цього. Бо коли я не прагну, це не має жодного значення і ніякої цінності перед Богом». І тепер ставимо всіх цих людей — кожен із них ніби має рацію. А як повинно бути? Як у війську — кожен солдат може мати рацію, але вирішує командир.
фінансово.
Щиро дякуємо!
