Коли ми починаємо розмірковувати про взаємозв’язок зла і мистецтва, опиняємося перед парадоксом. Якщо Бог — це Творець і якщо людська творчість — це вираження Божого дару творчості в людині, то як сатана може мати вплив на мистецтво?
Хіба мистецтво як вираження творчості — не дар від Бога? Якщо людська уява — це образ Божої здатності до творення, то як сатана може брати в ній участь? Адже сатана — безплідний, він — руйнівник, а не творець. Він не може нічого створити. Він — ніщо, він — цілковита відсутність. Який стосунок може мати це ніщо до плідного вираження творчості? Здавалося б, сатана не може мати нічого спільного з творчістю. Але чому ж тоді є стільки мистецтва, яке змальовує зло?
Для того, щоб відшукати перлину істини у серці цього парадоксу, потрібно зрозуміти природу і надприродність творчого акту. Творчий дар — це благодать натхнення, що походить від Бога. Він чистий, досконалий, нерушимий і не заплямований злом. Будь-який плід творчості виникає завдяки чистій силі та потенціалові Божої присутності в таланті митця та моменті його натхнення. Але, як нагадує нам Томас Еліот, між потенціалом і буттям падає Тінь. Падіння цієї Тіні — це Тінь самого Падіння. Сатана — це та Тінь, що падає на всі акти творчості. Його не знайти ні в чистоті творчого дару ані в чистоті Подателя цього дару; він ховається серед затінків грішної особистісності того, хто приймає дар. Мистецтво темряви народжується у потемнілому людському серці.
Все мистецтво — це втілення плідних стосунків між благодаттю й грішником. Благодать — чиста, грішник — ні. Що більше відкритий до благодаті грішник, то витонченішим буде його мистецтво. Що більшу вдячність він відчуватиме за Божий дар, то більше його мистецтво буде сповнене подякою і смиренням, що вдихає у творчість живу мудрість. Якщо він прагнутиме використати цей дар для того, щоб повернути його дарувальникові, — він користуватиметься своїм талантом розумно і за призначенням. Якщо ж грішник не визнає благодаті, його мистецтво теж буде позбавленим благодаті. Якщо він не відчуває вдячності за подарунок, вважаючи, що це його особиста власність, його мистецтво також буде невдячним. Якщо він вирішить узяти безцінну перлину Божественного натхнення і кинути її свиням, він викине свій талант у нікчемну стічну канаву, до якої належить його мистецтво.
Щоб дати відповідь на поставлене на початку запитання, ми можемо зробити висновок, що у світі так багато злого мистецтва через велику кількість злих митців. Це справді так. Але чому Бог кидає свої безцінні перлини перед цими свиньми, знаючи напевне, що витрачає свої дари на тих, хто буде зловживати ними і використовувати проти Нього самого? Відповідь можна знайти у Христовій притчі про таланти. Бог роздає свої дари так, як вважає за потрібне: одним дає більше, другим — менше. Від тих, хто має великі таланти, очікують великих речей, а тому тим, хто не користується ними гідно, доведеться сплатити високу ціну. У той самий час ми можемо вільно використовувати свої таланти або зловживати ними на власний розсуд. Бог не заважає тим, хто має великі мистецькі таланти, мерзотно зловживати ними. Вони можуть вільно поводитися зі своїми дарами, хоча зіткнуться з наслідками вже після того, коли вичерпають відпущений їм час. Дар творчості, так само як дар життя і дар часу, не зникає сам по собі, як тільки ми починаємо негідно ним користуватися.
З цього випливає наступне запитання: чи є різниця між злим мистецтвом і злом у мистецтві? Чи є межа між темним мистецтвом та мистецтвом темряви? Відповідь на нього має вирішальне значення, оскільки у її основі — хрест, на якому висить сам митець. Кожен художник має свій хрест і мусить нести його на свою Голготу, на свою власну гору Долі. Питання лише в тому, чи він своє розп’яття буде терпіти як добрий розбійник — чи як лихий. Хороший митець, як і добрий розбійник, знає, що він нещасний грішник, який живе у світі темряви. Він розуміє причину існування цієї темряви і усвідомлює свою відповідальність за те, чому вона стає ще темнішою. Поганий митець, навпаки, як лихий розбійник, не визнає себе грішником, хоча й не може заперечувати темряву, яку бачить зі свого хреста. У своїх стражданнях він звинувачує темряву, а не свій гріх. Він не знає причини існування темряви, бо він не бачить ні в чому сенсу. Він вважає, що немає жодної причини заперечувати, що все, включно з темрявою, — безглузде. А оскільки все навколо — безглуздя, то все — темрява. Ніщо не означає нічого.
У цих метафорах двох типів митців можемо побачити суть різниці між темним мистецтвом і мистецтвом темряви. Зле мистецтво робить гріх привабливим, заперечуючи його гріховність і спокушаючи нас брехнею про те, як приємно віддаватися йому щоразу, як тільки з’являється можливість. Таке мистецтво зводить всю мораль до простої амбівалентності та двозначності і замінює релігійні істини простими думками релятивіста. Мистецтво темряви, навпаки, показує потворність гріха та ілюструє його руйнівні наслідки. Це не зле мистецтво, а відображення зла у мистецтві. Так, наприклад, поезія Байрона вводить нас в оману спокусливими насолодами гріха, у той час як Бодлер викликає внутрішній бунт своєю потворністю. Парадоксально, але хоча Бодлер набагато темніший від Байрона, він при цьому набагато менш грішний.
Подібним чином роман «Буремний перевал» Емілі Бронте здається набагато темнішим від легіону яскравої літературної «целюлози», яка зображує перелюб гламурним і привабливим. Роман Бронте жахає нас руйнівними наслідками егоїстичної одержимості, яка маскується під кохання, тоді як сучасні романи трактують це ж саме явище як привабливий та нешкідливий пошук задоволень. Перше принижує сатану, попереджаючи читача про небезпеку егоїзму, тоді як друге робить брудну диявольську роботу, співаючи серенади чуттєвій пожадливості. Перше зображує грішних коханців у їхньому саморобному пеклі, тоді як друге переносить їх на їхнє перелюбне небо. Перше використовує мистецтво темряви, щоб показати правду, друге користується темним мистецтвом, щоби сплести спокусливу брехню. Зрештою, прірва, що відділяє чесноту першого прикладу від гріховності другого, така ж широка і нездоланна, як і прірва між чистилищем і пеклом.
Переклад CREDO за: Джозеф Пірс, National Catholic Register
фінансово.
Щиро дякуємо!
