Єпископи Італії доручають парафії постійним дияконам, сім’ям і спільнотам

Церква в Італії старається виробити новий душпастирський план, який би став відповіддю на щораз відчутніший брак священників у цій країні.

Єпископи починають ввіряти відповідальність за парафії постійним дияконам, сім’ям та спільнотам, які співпрацюють зі священниками, що служать таїнства у кількох чи навіть кільканадцяти призначених їм храмах, пише Vatican News.

Найсвіжіші дослідження єпископату на тему священників в Італії принесли малооптимістичні дані. Говориться про «душпастирську кризу», «стрімке старіння духовенства» та про новий вид душпастирів, яких названо «священниками-глобтроттерами», бо вони постійно перебувають у дорозі між ввіреними їм парафіяльними спільнотами. Рекордсменом став священник, прозваний «настоятелем сімнадцяти дзвіниць».

Образ поглибленої кризи представляють сухі числа. В Італії нині налічується 39.804 священників на 25.589 парафій; 10 років тому їх було на 10 тисяч більше. За останні 30 років кількість священників зменшилася майже на 27%, а середній вік покликання сягнув 61 року. Майже 17% дієцезіяльного духовенства в Італії становлять 80-річні, а менше 40 років мають неповні 10%. Перспективи на майбутнє — не найкращі, беручи до уваги факт, що через брак покликань замикаються духовні семінарії. За перші 15 років нового тисячоліття кількість покликань до дієцезіяльного духовенства змаліла на третину; подібна ситуація і в чоловічих орденах та згромадженнях. На 29% знизилася кількість покликань і в жіночих орденах.

Душпастирським порятунком для Церкви в Італії є постійний дияконат, а кількість призначених невпинно зростає. Нині їх понад 4.700. Варто зазначити, що 90% із них — одружені чоловіки, батьки сімейств. В окремих дієцезіях їм доручають відповідальність за парафіяльні спільноти, що розростаються територіально, оскільки постають об’єднання кількох парафій. Італійські єпископи підкреслюють, що це «місійні дієцезії», які мають допомогти противитися новим душпастирським викликам. Водночас вони підкреслюють, що щораз сильніше залучення постійних дияконів, сімей, спільнот і рухів у провадження парафій стає «мотором нового душпастирського динамізму».