Характер євангельських притч вказує на те, що Спаситель ставився до земних справ із відповідним відстороненням. У них також проявляється доброзичлива іронія, в якій видно турботу про те, щоб люди зосередилися на тому, що насправді важливе.
Ми цінуємо людей із почуттям гумору. Вважаємо, що це — прояв інтелекту. Почуття гумору свідчить про дистанцію до себе, до світу, до того, що з нами відбувається. Дозволяє побачити ірраціональність і висміяти її.
При цьому, є різні види гумору: від примітивного таврування чиїхось слабостей завдяки перебільшенню окремих фактів — до звертання уваги на певні тонкощі, мовних ігор та абстрактного гумору. Святий Григорій Ниський вважав, що Бог має почуття гумору і ми можемо побачити це у Відкупленні.
Бог пожартував із сатаною
Святий Григорій Ниський в описі спасіння людини зосереджує увагу на стосунках Бог—сатана. Ще Ориген підготував підґрунтя для цих роздумів, написавши, що Бог муками Спасителя заплатив викуп сатані. Святий Григорій підкреслював, що Творець не застосував проти злого духа силу. Натомість він послався на хитрість, обставини якої нагадують появу первородного гріха.
Бог запропонував сатані віддати людську природу Ісуса як викуп за тих, хто залишався у в’язниці смерті. Сатана мав на це погодитися, гадаючи, що отримає дуже багато. Але він не знав, що в Ісусі була прихована божественність, і це підштовхнуло його до дій та вбивства Спасителя. Так він потрапив у пастку, бо саме через смерть і страждання Божого Сина був переможений разом із гріхом та смертю.
Святий Григорій Ниський прямо писав про те, що сатана впіймався на приманку тіла і на вудку божественності. Про це говорив і св. Августин, який зазначив, що сатана зловжив своїми правами, вбивши невинного Ісуса, і тому був змушений віддати людей, яких тримав у неволі.
Почуття гумору Бога
Таке пояснення викликає багато сумнівів, через які ця модель спасіння була відкинута. Хіба Бог використовує такі ж методи, як сатана? Хіба вдається до підступу і обману? Хіба міг Творець платити викуп сатані? Хіба сатана насправді не знав, що Ісус — Бог, якщо Євангеліє пише, що злі духи перші впізнавали Його божественну природу?
Ці питання правомірні, але я не буду тут ними займатися. Мене цікавить те, чи можна інтерпретувати підступ як жарт, за допомогою якого Бог висміяв сатану. Якщо так, то у справі Відкуплення також можна побачити почуття гумору Бога.
Важко говорити про хитрість Творця і приховування Божої природи Ісуса, коли Він сам визнавав перед людьми, що є Божим Сином. Ісус прямо казав своїм учням, що на Нього чекає і чому. Він не приховував своїх планів, не обманював. Не раз чудесами і вигнанням злих духів показував свою божественність. Зрештою, хитрість була би для нього чужою, бо Він сам вчив казати: «так — так, а ні — ні», і вчив, що стежки праведних — прямі.
Чи сміявся Ісус?
Але це не означає, що бачення св. Григорія повністю неправильне. Достатньо лише відповідно його інтерпретувати. Тоді можна вважати, що Бог пожартував із сатани. Адже Він знав, чого найбільше хоче демон, яка велика його гординя. Ісус розумів: злий дух засліплений так сильно, що як Творець захоче врятувати світ через покірне приниження і навіть оголосить про це через пророків і чіткі знаки, то сатана в це не повірить.
Можливо, сатана, ведучи Ісуса на Голготу, до кінця був упевнений, що це підступ, що Бог його ошукує. Може, гадав, що Отець в останній момент визволить свого Сина. Можливо, був так дезорієнтований, що вірив: Бог насправді хотів, щоб він пощадив Ісуса. Чи, намовляючи людей убити Ісуса, він вважав, що перехитрив Творця?
Євангеліє згадує, що Ісус плакав біля могили Лазаря; розповідає також, як Ісус гнівався, коли продавці торгували в храмі. Але ніде не написано, що Ісус сміявся. Попри це, характер різних притч вказує на те, що Спаситель ставився до земних справ, «зберігаючи дистанцію». В них також проявляється доброзичлива іронія, в якій видно турботу про те, щоб люди покинули мислення, абсурдне в контексті вічності, і зосередилися на справді важливому.
Переклад CREDO за: Міхал Крайський, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
