У свято Стрітення Господнього, 2 лютого 2022 р., львівська римо-католицька громада, якою опікуються отці-домініканці, зібралась на відзначення храмового свята.
Богослужіння відбулося в каплиці Божої Матері Неустанної Допомоги, відомої як «каплиця Розена». Ця частина архітектурного комплексу храму все ще заміняє спільноті парафіяльний храм. На жаль, через високий рівень захворюваності та з огляду на епідеміологічну ситуацію загалом, це була винятково малолюдна урочистість.
Святу Месу очолив єпископ-помічник Львівської архідієцезії Едвард Кава. У проповіді він зосередився на тому, що сьогодні повинен робити віруючий, щоб розпізнавати Боже світло і випромінювати його для інших:
— Переживаємо сьогодні цікаву урочистість, яка закриває час, що ми розпочали Адвентом. (…) Сьогодні можемо зрозуміти, що за цей період — тобто від початку Адвенту і до сьогоднішнього дня — Бог нам об’являвся; що ми мали всі можливості Його побачити, прийняти Його і з Ним побути. А як хтось бачить Бога, то не може залишитися не зміненим. Коли Мойсей повернувся до Вибраного народу після зустрічі з Богом, його обличчя так сяяло, що люди накрили йому обличчя, бо не могли на нього дивитися. Це важливий знак, який Бог хоче вкласти у наші серця. Маємо зрозуміти, що цей період, який ми пережили зараз, був даний нам для того, щоби прийняти Бога. Такого беззахисного, як це Дитятко Ісус, яке об’являє нам справжню любов Бога, яку ми, може, не до кінця спроможні збагнути. Щоб ця любов дала нам надію, що як ми її зараз приймемо, то у нашому житті все може змінитися. Що все, без жодного сумніву, зміниться! І це запалює нас. І свічки, які ми тримаємо в руках, — це зовнішній знак того, що має відбутися в наших серцях. А в них має запалитися вогонь нашої віри.
Ми часто хочемо сяяти Богом, але малими зусиллями: перехрестився, відмовив молитву, згадав Ім’я Боже — і думаємо, що це має нас запалити, як свічку. Щоб сяяти Богом, треба докласти зусилля; треба подолати свою гординю, подолати свої амбіції та переконання; треба сказати «Господи, я слабкий, грішний, але я Твій, я Твоя, і хочу бути знаряддям у Твоїх руках, хочу сяяти Тобою, не собою. Хочу бути тим, хто звіщає Твоє Царство своїм життям, своїм прикладом, своєю поведінкою».
Симеон і Анна мали в собі це світло, і завдяки ньому серед натовпу людей, що були на той час у храмі, розпізнали в маленькому Ісусі Спасителя. Вони постійно перебували у присутності Бога, і звідси це світло. Бог запрошує і нас до такого духовного життя. Що ми сьогодні довкола себе бачимо? Що найбільше нам впадає в очі? Страх, темрява, постійні погані новини. І ми тільки це бачимо. Часом це переходить у стан депресії. Чому ми не бачимо світла? Може, тому, що цього світла замало є в нас? Може, тому, що ми не маємо його стільки, скільки мали Симеон і Анна? І тому нам треба зректися того, що не є Боже в нас, що нас від Бога віддаляє, що нам Бога закриває. Щоб ми могли не лише бачити світло, але й бути Божим світлом у цьому світі.
Нагадаємо, що 5 лютого 2019 року на підставі рішення Пресвітерської ради архієпископ і митрополит Львівський Ігор скасував парафію Стрітення Господнього УГКЦ, а храм мав повернутися до своїх законних власників, тобто до Львівської архідієцезії РКЦ в Україні. Апостольський Престол затвердив рішення Львівських митрополитів обох обрядів щодо канонічного повернення храму Стрітення Господнього Римо-Католицькій Церкві, але парафіяльна громада УГКЦ цього рішення не прийняла. Відтоді ні католики латинського обряду, ні католики східного обряду не мають змоги відправляти Літургії у цьому храмі. А станом на сьогодні навіть не відомо, чи справжній священник здійснює богослужіння для спільноти храму Стрітення.
фінансово.
Щиро дякуємо!
