Життя під час війни у відносно спокійному місті — це суміш із тривожного очікування, необхідних справ, занурень у новинну стрічку, переживань, молитов…
Звісно, прислухаючись до корисних порад і власного здорового глузду, намагаєшся менше блукати Мережею, бо там — свій фронт, свої «бої місцевого значення». Найважчі з них — коли йдеться про ненависть і помсту… Це і персональний бій кожного з нас, який щоденно триває у власному серці. І як бути з любов’ю до ворогів наших? Не до тих, хто щось жахливе скоїв, образив, здавалося, «на все життя», — а до ворогів справжніх, які прийшли до нас зі зброєю? Молитися за їхнє навернення? — так, звісно; але поки ми молимося, скільки лиха вони вже накоїли та ще накоять!
Пам’ятаючи євангельські істини, думаєш, однак, що зараз нібито потрібно «ще щось», бо ми не даємо ради, Господи, нам не впоратися…
Днями мені випала нагода порушити ці питання в розмові з єпископом-помічником Одесько-Сімферопольської дієцезії Яцеком Пилем. Уже деякий час єпископ, чиє постійне місце служіння — Крим, перебуває в Одесі, що пов’язане з необхідністю владнання певних формальностей.
— Владико, до свого служіння в Криму Ви, напевно, ставитесь як пастир, який має нести Боже Слово там, де він є, незалежно від обставин?
— В Криму я почуваюсь на своєму місці, і чекаю на момент, коли повернусь. Так, Церква політикою не займається, вона молиться за мир, бо вважає, що всі ми — брати і сестри. Церква проповідує істину. Ми за те, щоб одне одного поважати, і певні, що не можна використовувати релігію для політики. Але це не означає, що я задоволений цією ситуацією… Це також хрест, який вимагає дуже багато терпіння. Я навіть кажу: якщо хочеш працювати в Криму — ти повинен бути готовий на мучеництво. Після 2014 року деякі люди нам закидали, чому ми залишилися в Криму. Але ж є російсько-українські сім’ї, і що — вони мають покинути свою хату, бо вона в Криму? Та не в тому ж патріотичність… Так, вони в Криму, це їхній дім, то чому вони повинні його покидати? І чому це викликає таке напруження, таке ставлення, нібито одні хороші, а інші погані? Взагалі у Святому Письмі сказано: «Не суди і не будеш осуджений». А ми часто ставимо всіх в один ряд, тому що ми так думаємо, а люди по-іншому, — але ж ми не знаємо їхніх інтенцій…
— Ми живемо в умовно спокійному місті … Тож як нам жити?
— Не можна розслаблятися, бо у нас спокійно, — загроза є завжди, ракети можуть прилетіти кожної миті. То що — сидіти і чекати на це? Кожна людина має свої обов’язки. Ми, священники, маємо молитися, правити Євхаристію, проповідувати Слово Боже, звершувати святі таїнства, сповідати, — і ми це робимо, і навіть щось додаткове робимо в разі потреби. Це — духовний фронт боротьби за те, щоб перемогло добро. А у людей світських свої обов’язки: сімейні, робота, волонтерство, і кожен має виконувати їх. Зараз люди мають більше часу на молитву — бо що робить молитва? Летять ракети — і падають, але не вибухають… Священники кажуть, багато було з тими ракетами таких випадків. Ось що значить молитва… Вона дуже допомагає!
— Але як нам «поєднати» довіру до Бога зі страхом?
— Переживати страх — це людське, і це не гріх. Сам Ісус боявся — в Гетсиманії… Але має бути страх Божий, а не той страх, який паралізує. Як цього досягти? Треба мати чисту совість, намагатися не жити в гріхах. Так, ми боїмося смерті, але смерті вічної. Земна смерть усе одно рано чи пізно прийде… І якщо маємо віру, що Боже Провидіння посилає нам ангела-хранителя, то знаємо, що без Божої волі нічого поганого з нами не може бути. Це проблема віри, випробування, наскільки ми віримо. А якщо віримо, то маємо дбати про чистоту своєї душі. Віра нам каже: якщо в тяжкому гріху померти, то це вже навічно. І тому треба постійно дбати про чистоту своєї душі, щоб жити в Божій благодаті й тим самим мати спокій, мир в душі.
— З «любов’ю до ворогів» зараз складно… Як уберегти свою душу від ненависті, тобто, по суті, — спасти її?
— Що таке любов до ворогів? Це не означає, що ми підтримуємо їхні дії. Ця любов означає, що ми їм співчуваємо, бо вони засліплені, не знають правди. Сатана так провокує, щоб нацькувати нас один на одного. Як Ісус боровся з ворогами? Дав себе прибити до хреста. І ще сказав: «Боже, пробач їм, бо вони не знають, що творять». То і є любов до ворогів. Ви знаєте, що треба молитися, а не проклинати… «Благословляйте, а не проклинайте». Якщо ти проклинаєш, то сам заражаєшся цією ненавистю, цією агресією, — а ворогам хочеться, щоб ми були на їхньому рівні. Отже, тим ми рівняємо себе з агресором, стаємо такими самими. Наша ненависть — то вплив диявола на наші душі. Як люди реагували в деяких захоплених містах України? Виходили до ворогів без зброї та казали вертатися додому — і, справді, хтось відступав від них… Я в Криму вже дев’ять років — і молюся за всіх.
— Невіруючим, і вони самі кажуть про це, важче, ніж нам… Як їм вистояти ?
— Хай шукають істину. Святий Августин казав: «Неспокійне серце людини, допоки не спочине в Тобі, Господи». І ще: людина думає, що шукає любов, — а вона шукає Бога; думає, що шукає щастя, — а шукає Бога. Іноді через страждання людина знаходить Бога. І кожне страждання можна замінити на хрест Ісуса, якщо страждаємо з любові до Бога. Страждання нас ушляхетнює…
— Владико, будь ласка, Ваше пастирське слово до нас…
— Завжди, коли вітаємо з днем народження чи зі святами, бажаємо здоров’я. Але можна бути здоровим — і бути хамом. Тому хотів би всім побажати духовного здоров’я. Бажаю почуття відповідальності за слова, які говоримо. Пам’ятаємо, що треба «благословляти, а не проклинати», бо прокляття до нас повертається. Бажаю здоров’я духовного тому, що врешті-решт нас будуть судити з огляду на те, скільки в нас любові є. Пролита кров Авеля благословення землі не принесе. І носіям агресії не дасть духовного миру, свободи духа. Свобода не в тому, що я роблю те, що хочу. А в тому, що я вільний вибирати так, щоб робити більше добра, більше любити, допомагати іншим, бути більш людяним.
Так — зараз час випробування нашої віри, нашої любові до своєї країни. Справді, в нас немає іншого шляху, як тільки молитись і слідувати заповідям Ісуса Христа. Любити. Не проклинати. Благословляти…
фінансово.
Щиро дякуємо!
