Згідно з Катехизмом Католицької Церкви, наклеп — це неправдиве твердження, що шкодить репутації інших і дає привід для хибних суджень про них.
Гріх наклепу такий же старий, як Адам і Єва, які, як відомо, звинуватили у подіях третього розділу Книги Буття всіх, крім самих себе. Сучасні технології дозволяють нам, їхнім нащадкам, поширювати неправду швидше та ефективніше.
Мало є святих, чиє життя уособлювало би небезпеку наклепу більше, ніж життя святого Калікста, 16-го Папи Римського. Майже все, що ми знаємо про нього, залишається відкритим до обговорення, бо ця інформація походить від ворожих йому сучасників.
Якби єдині ваші біографії були написані людьми, що вас ненавиділи, — чи могли би наступні покоління збагнути правду про ваше життя? Ймовірно, це було б можливим, якби вони досліджували ваше життя у зворотному хронологічному порядку, починаючи з того, як ви його закінчили. Такий підхід, безперечно, допомагає краще зрозуміти святого Калікста І.
Деякі з найдавніших списків Пап називають Калікста святим і мучеником. Оскільки у Римській імперії сповідування християнства вважалося зрадою, мученицька смерть завжди стояла за спиною намісників Христа на землі, навіть у відносно спокійні періоди. За часів Калікста не було масових переслідувань християн, але він цілком імовірно, як твердять певні джерела, міг бути вбитий під час бунту. Можливо, загинув у Римі від рук натовпу; християни завжди були цапами-відбувайлами під час чуми, голоду чи інших лих.
Знання того, що ранні християни вважали Калікста святим, допомагає нам по-новому інтерпретувати розповіді про його понтифікат за допомогою єдиних сучасних йому джерел, які ми маємо: писань провідників ранньої Церкви Тертуліана та Іполита.
Нам відомо, як закінчилися життя цих двох чоловіків. І Тертуліан, й Іполит були видатними людьми та вірними католиками протягом багатьох років, але у певний момент їхня віра у Церкву Христову похитнулася. Вони рішуче заперечували проти рішень Папи Калікста І, стверджуючи, що він був надто поблажливим. Згодом Тертуліан залишив Церкву і став послідовником монтаністської єресі; Іполит же став першим антипапою і покаявся лише тоді, коли пізніший Папа, святий Понтіан, повернув його у лоно Церкви, коли обидва чоловіки були у в’язниці (тому Церква вшановує й Іполита як святого).
Знаючи, як далеко і в якому напрямку Тертуліан та Іполит відійшли від віри, стає легше наблизитися до істини про святого Калікста. Вони були розлючені тим, що Калікст наважився внести зміни до дисциплінарної практики, встановленої попередніми Папами. Вони були обурені тим, що Папа дозволив брати християнський шлюб у ситуаціях, заборонених римським законом: наприклад, дозволив знатним жінкам виходити заміж за рабів. Вони були розлючені, що він дозволив убивцям і перелюбникам повертатися до Церкви після публічного покаяння. Для Тертуліана та Іполита Боже милосердя мало свої межі.
Хоча ці двоє чоловіків вважали, що Папа Калікст був занадто поблажливим до грішників, його рішення здаються нам ортодоксальними, милосердними та поміркованими. Калікст діяв у межах своїх прав і обов’язків, але Тертуліан та Іполит вважали буквально, що вони знають краще, ніж Папа.
Здається, ніхто не заперечує, що Калікст служив дияконом до свого обрання Папою. Стародавні джерела погоджуються, що йому було доручено наглядати за, ймовірно, першою ділянкою землі, яка належала Церкві: цвинтарем. Ймовірно, він домовився з власниками суміжних об’єктів про створення єдиної спільної власності для католиків Рима. У катакомбах святого Калікста, як це зараз загальновідомо, колись були поховані останки кількох ранніх Пап. Таке управління майном забезпечувало католикам певну приватність (від очей влади та допитливих сусідів), коли вони ховали своїх померлих, на відміну від їхніх сусідів-язичників, що кремували своїх померлих перед похованням.
Вороги Калікста також стверджують, що він був рабом до того, як став дияконом. За їхніми словами, Калікст втратив гроші, які його господар доручив йому зберігати, намагався втопитися з відчаю і був засуджений до пожиттєвої праці на млині. Потім його нібито заарештували за бійку, заслали до копалень Сардинії, і він уникнув короткого й жорстокого життя, яке йому там загрожувало, лише через те, що коханка імператора (яка була християнкою) вмовила його звільнити кількох в’язнів-християн.
Але, знаючи кінець історії Калікста, стає неважко виділити частки правди з цих викривлених тверджень. Так, Калікст майже напевне був рабом. Його вороги підкреслювали це, щоб зганьбити його, але наш Господь не ставився до рабів як до нижчих людей. Так, Калікст, імовірно, був слугою господаря-християнина. Оскільки Іполит не каже, що він втратив гроші свого господаря через нечесну діяльність — що він, безсумнівно, хотів би сказати, — швидше за все, це трапилося не з його вини. Здається більш імовірним, що Калікст намагався втекти човном від свого розлюченого господаря і був спійманий, аніж те, що він сів у човен просто для того, щоб укоротити собі віку. Його арешт за бійку в єврейській синагозі, ймовірно, був наслідком спроби отримати гроші свого господаря від єврейських кредиторів, а не випадкового бажання влаштувати бійку. Рішення Калікста повернутися до Рима після звільнення з копалень, уже не рабом, а вільною людиною, свідчить про його віру в те, що у цьому місті він досі має друзів, а не лише ворогів.
Історія життя святого Калікста показує, що за вісімнадцять століть у людській природі мало що змінилося. Надто легко припустити найгірше про тих, з ким ми не погоджуємося, і спотворити кожен аспект їхнього життя, щоб зробити їх менш гідними довіри. Часто ми чинимо так, тому що гніватися легше, ніж любити й розуміти наших опонентів.
Цілий розділ Катехизму Католицької Церкви, який стосується проголошення правди у любові, може бути чудовим матеріалом для читання та роздумів для кожного католика, особливо ж якщо він готується приступити до сповіді. Але ці слова особливо актуальні для тих, хто відчуває спокусу набирати текст і говорити швидше, ніж варто:
«Пошанування доброго імені людини забороняє всякий вчинок і слово, які здатні заподіяти їм шкоду. Провиняється:
— нерозважливим судженням, хто навіть мовчазно без достатніх на це підстав вірить у моральні вади ближнього;
— обмовою, хто без об’єктивно важливої причини виявляє перед людьми, які цього не знають, вади та провини іншого;
— наклепом, хто словами, які суперечать правді, шкодить доброму імені інших і дає нагоду до фальшивого осуду їх» (ККЦ, 2477).
Якщо життя Папи Калікста І може нас чогось навчити, то це того, що ми, християни, можемо і повинні прагнути стандартів Христа, говорячи про інших, особливо ж про тих, хто вважає нас своїми ворогами.
Переклад CREDO за: Дон Ботнер, Catholic World Report
фінансово.
Щиро дякуємо!
