У зустрічі єпископів обох обрядів та пленарному засіданні Конференції римо-католицьких єпископів України взяв участь Апостольський Нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас.
Представник Святішого Отця поділився з CREDO своїми враженнями від братньої зустрічі з єпископами РКЦ та УГКЦ, про важливість співпраці церковних і гуманітарних організацій, які надають допомогу постраждалим від війни, а також розповів про те, як він особисто переживає події в Україні під час війни.
— В якій атмосфері проходила зустріч єпископів обох обрядів та які важливі питання на ній розглядали?
— Ви бачите мене радісним, тому що ще вісім місяців тому ми навіть мріяти не могли, що зможемо усі разом зустрітися. Нам потрібна сильна віра, і маємо багато молитися, бо власними силами не здолаємо ворога. А коли ми разом — ми підтримуємо один одного. Це був найважливіший аспект зустрічі.
Розглядали конкретні питання про те, чого ми чекаємо від Святішого Отця: духовно, гуманітарно, в дипломатичних аспектах. Ми говорили також про співпрацю з державою і з гуманітарними організаціями. Я вийшов із цієї зустрічі радісним, бо для мене вона була певним знаком. Знаком не того, що ми досконалі, — а що маємо можливість співпрацювати, підтримувати зв’язок і підтримувати одне одного. Тому я дякую Богові за це!
— Як Ви оцінюєте ефекти і плоди роботи тих гуманітарних організацій, з якими Вам довелося мати справу за період війни?
— Гуманітарні потреби України зараз до такої міри великі, що жодна надана допомога не буде достатньою. Це неможливо. Як теж неможливо мати повну інформацію про всі гуманітарні ініціативи. Але я бачу, що кожен робить те, що може, і так, як дозволяють обставини тієї чи іншої області й регіону. У нас була також зустріч з представниками організації «Церква в потребі», щоб подякувати їм за підтримку.
— Багато українців зараз опинилися за межами України. Можливо, Ви маєте контакти з організаціями, які надають підтримку чи допомогу тим з-поміж них, які є вірянами нашої Церкви?
— Так, зараз дуже багато українців перебувають за кордоном. Я знаю, що українці в Литві працюють в аеропортах, супермаркетах, вивчають мову і намагаються допомагати своїй країні, як можуть. Знаю, що українці в Польщі організували цілу мережу волонтерських контактів, щоб допомагати українським військовим із необхідним спорядженням. Думаю, що це не поодинокі випадки. І ми всі їм дуже вдячні.
— Що Ви особисто вважаєте найважливішим у час війни? І що було найскладнішим за цей період?
— Я думаю, що найважливіше — це захищати Україну з великою вірою. Коли ми шукаємо, як захистити Україну від агресора, то я хочу бачити, що Господь Бог і наша віра — на першому місці. Це для мене найважливіше питання. Все інше — це благодать.
І хоча ми втрачаємо багато життів і не знаємо, що казати батькам, які втратили своїх дітей на цій війні, — але для мене, як для пастиря, як для представника Папи, бути разом з українцями, які захищають свою Батьківщину — це велика благодать.
А найважче для мене було думати, що робити, якщо Київ потрапить під окупацію. Але до цього не дійшло, і це теж благодать. І тепер ця зустріч єпископів, про яку ми не могли і мріяти вісім місяців тому, — це теж благодать!
фінансово.
Щиро дякуємо!
