Чекання дає життя. Тому Церква каже: «Чекайте на прихід Спасителя. Це вас оживить. Це зробить вас красивішими». А щоб добре прожити цей час чекання, нам треба глибше пізнавати Боже Слово. В Адвенті ми особливо покликані його читати, воно оживляє серце.
«Одне з найважчих слів для багатьох людей — чекати. Сьогодні люди вже не здатні чекати. Все хочуть отримати вже, зараз, негайно». Тим часом же якраз постава терпеливості провадить нас до справжньої Любові. Як її навчитися? Ось п’ять порад від о. Петра Павлюкевича (1960-2010), знаного душпастиря, реколекціоніста, автора книжок релігійної тематики.
По-перше — зупинися
Кожний корабель повинен бути обладнаний стерном, яке зробить для нього можливим триматися курсу. Ми в нашому житті теж потребуємо стерна, щоб могли допливти до Божої країни щастя. В цьому «ходінні по водах» Церква нас не залишає самих. На кожний період часу вона дає нам стерно — молитву. Однак через те, що ми надто часто не користуємося цим стерном, то раз по раз застрягаємо на мілинах.
Стерном кожного дня є молитва: ранкова і вечірня. Стерном кожного тижня є Свята Меса. Вочевидь така, яку ми насправді промолили, в якій взяли участь тілом і душею. Стерном місяця для багатьох людей є сповідь. Стерном тривалого періоду — півріччя, Адвенту, Великого Посту — нам слугують реколекції.
Коли нам найкраще, тоді ще й згубитись найлегше. Саме тому періоди, коли в житті все вдається напрочуд гарно — іспити склав, керівник мене похвалив, із батьками стосунки чудові, хлопець/дівчина мене кохає, я маю прекрасного чоловіка/дружину, — потребують посиленої пильності. Тоді найлегше згубитися. А за чим можна розпізнати, що я збочую на криву доріжку? В життєвому пейзажі починає бути щось не так. Що то за будинки, що то за дерева, що то за ліс? Треба зупинитися. Саме для цього ми маємо в році Адвент і Великий Піст: щоб зупинитися, з’їхати на узбіччя і перевірити на мапі, де ми взагалі опинилися.
По-друге — перевір, де ти є
Пані та панове, багато з нас заїхали не в той пейзаж, який описує Біблія, і не в той, якого ми самі очікували. Ми роззираємося довкруги, дивимося на свою сім’ю і думаємо: «Упс, це мало виглядати інакше. Тут щось не так». Тоді треба взяти Біблію, використати адвентові чи великопісні реколекції та перевірити, де ми опинилися, — а потім подумати, як звідти виїхати на добру путь.
Як це зробити? Беремо Святе Письмо. Читаємо історію Давида, історію Авраама, читаємо історію Павла — і замислюємося, де стрілочка-вказівник «ви отут». Інколи це надзвичайно несподівано — коли відкриваємо, що ми зовсім в іншому місці, ніж нам видавалося. Ми тут, де Каїн, а гадали, що там, де Матір Божа! Біблія скаже нам: «Брате, ти потрапив в історію Каїна й Авеля, бо почав заздрити своєму братові чи своїй колезі з навчання, і в своєму серці ти їх уже вбив».
По-третє — не бійся повернутися і спробувати ще раз
Це насправді тяжкий момент, коли нам хтось каже, що доведеться повернутися. Ми воліємо йти вперед. Однак якщо не засунемо свою гордість у кишеню і не послухаємо голосу мудріших від себе, голосу Господа Бога, то опинимося на манівцях.
Інколи нам видається, що, йдучи за голосом совісті, ми тільки кружляємо, що вся релігія це ходіння по колу. Щороку, зрештою, за розкладом літургійного року повторюються ті самі події: Адвент, Різдво, Трьох царів, потім Великий Піст, Тридення, Великдень, Тіло Господнє, Всіх Святих і знов Адвент… І воно таки справді так; але, ходячи по колу, ми йдемо вгору, немов це спіральні сходи.
Ми зашвидко хочемо дійти до правди, — але ж до неї доходять так, як чистять яблуко: з кожним рухом ножа ми щораз ближчі до пізнання, що там криється під шкіркою плоду. Можна було би увігнати ніж одним махом до самої середини; але цим ми не зрозуміємо самого процесу, який провадить до осягнення «істини про яблуко». Саме тому ми читаємо Святе Письмо «по колу» — щоби зрозуміти. Бо це неможливо зробити швидко.
Наш розум хоче, щоб ми думали поняттями; для нього це простіше, можна легше собі певні справи поскладати на відповідних полицях у голові. Ми беремо якесь поняття й одразу на підставі асоціацій та спогадів уміщаємо його на конкретній поличці. Серце діє зовсім інакше: інтуїтивно, а розум потім доробляє до цього ідеологію. Якщо ви когось зустрічаєте, то ця людина вам одразу подобається чи не подобається. Лише потім починається копітке аргументування, чому це так. Христос хоче, щоб ми трансформували це наше інтуїтивне знання в глибині свого серця. Тому в Церкві постійно повторюються ті самі повчання, і тому ми цими круговими сходами християнства піднімаємося.
По-четверте — дозволь собі не розуміти
Ми постійно відчуваємо, що в нашому житті є те, чого ми не розуміємо. Христос каже: «Чекай. Ти це зрозумієш. Ці сторінки будуть доклеєні в твою книгу, але поки що пробуй цю історію ще відкривати. Пробуй вивчати, що вона таке». Ми, однак, надмірно нетерплячі. Одне з найважчих слів світу для багатьох людей — це «чекати». Нинішні люди вже не вміють чекати. Вони все хочуть мати одразу. Навіть діти якнайшвидше хочуть бути дорослими.
Сьогодні люди вже не спроможні чекати. Коли їм шістнадцять, вони вже дорослі, вже все вміють, усе знають. «Подружжя? Ну, це коли разом живуть, сплять, їдять, заробляють гроші. Це просто». Всі, хто прожив у шлюбі кільканадцять, ба навіть лише кілька років, знають, що це зовсім не так просто.
Чекання дає життя. Тому Церква каже: «Чекайте на прихід Спасителя. Це вас оживить. Це зробить вас красивішими». А щоб добре прожити цей час чекання, ми повинні знайомитися зі Словом Божом. В Адвенті ми особливо покликані його читати, це воно оживлює серце.
По-п’яте — будь активний: слухай!
Любов — це чекання; але чекання активне. Прошу, подивіться, як на вокзалі люди чекають, і які вони при цьому зосереджені, які повні енергії. Чекання робить нас молодими. Чекання дає життя.
Один із найважливіших фрагментів Євангелія – такий: «Слухай, Ізраїлю (…) Любитимеш Господа Бога твого всім твоїм серцем, усією твоєю душею, всім твоїм розумом» (див. Мк 12, 29-30). Отож, прошу, зверніть увагу, що це «слухай» можна інтерпретувати подвійно: не лише як «скористайся слухом», але і «якщо будеш слухати — будеш любити». Якщо слухатимеш Боже Слово — почнеш любити. Правда така, що наскільки розумієш Біблію, настільки навчишся любити.
Уривок із книжки о. Петра Павлюкевича «Увімкни світло! Не здавайся темряві».
фінансово.
Щиро дякуємо!
